Непізнане бажання. Рецензія на фільм «Хороша погана дівчинка»

10.01.2025 Рецензія

Головний урок у житті, крихітко, – ніколи нікого і нічого не боятися.

Френк Сінатра

Цей фільм починається з оргазму Ніколь Кідман. Потужного, глибинного імпульсу, що вивільняє цілий вир довго стримуваних емоцій і нелюдський – чи то крик, чи рик, судомить усе тіло, пронизує електрошоком і закінчується блаженним розслабленням та кількасекундним забуттям після вприскування гормонального коктейлю з ендорфіну, серотоніну, пролактину та окситоцину.

Не вдаваним, прикрашеним оргазмом, яким її героїня – Ромі – «нагородила» чоловіка декілька хвилин тому у їхній спальні, а справжнім, який жінка добуває сама, лежачи на підлозі в іншій кімнаті, уткнувшись ротом у свій кулак, а очима в екран ноутбука з порнофільмом, в якому акторка покірно виконує команди самця і від цього сама отримує неймовірне задоволення.

Хороша погана дівчинка

Саме такою сценою нас зустрічає фільм «Хороша погана дівчинка» (Babygirl) режисерки Галіни Рейн, випущений студією арт-мейнстріму А24, прем’єра якого відбулася на минулорічному Венеційському кінофестивалі, де Кідман заробила «Кубок Вольпі» як найкраща актриса.

Цим еротичним трилером нідерландська режисерка продовжує своє дослідження психології бажань та стосунків, які вона почала у власній дебютній стрічці «Інстинкт» про взаємовідносини психологині та в’язня. У «Хорошій поганій дівчинці» сюжет оповідає про успішну СЕО компанії з автоматизації складу, яка живе своє найкраще життя у Нью-Йорку з чоловіком-театральним режисером (Антоніо Бандерас) та двома доньками-підлітками.

Хороша погана дівчинка Babygirl

Кава на сніданок, поцілунок чоловіку й донькам, елітний офіс на високому поверсі, пів дня зйомок мотиваційних рекламних роликів, інші пів дня – прикута до телефону за написанням імейлів та розпоряджень підлеглим, ботокс у клініці, сеанс терапії у психолога, званий вечір опісля, красивий шовковий пеньюар удома, монотонний секс з чоловіком у сімейному ліжку – життя Ромі, немов глянцевий журнал – занадто вивірене, шаблонне, немов штучне.

І воно дійсно таким є, дає зрозуміти нам режисерка, демонструючи як героїня Кідман із завмиранням серця реагує на появу на горизонті молодого інтерна Семюеля (Гарріс Дікінсон), який на її очах буквально приручає чужу собаку. Ромі дуже хотіла б опинитися на місці цієї тварини і вперше за останні 19 років отримати оргазм не сама з собою.

Хороша погана дівчинка

Власне про те, як жінка на високій посаді та її підлеглий зближуються і розкривають свої сексуальні бажання та реалізують фантазії у заборонених корпоративними правилами та соціальними нормами стосунках, розповідає Галіна Рейн у фільмі «Хороша погана дівчинка». І робить це настільки виважено та екологічно, і водночас не фальшиво, що National Board of Review включили її роботу у топ-10 фільмів 2024 року, а Кідман визнали найкращою акторкою.

Треба віддати режисерці належне, вона не зводить історію про заборонений зв’язок до типового сюжету про коханця, який намагається заволодіти коханкою повністю, хоч герой Дікінсона і починає нав’язливо слідувати за героїнею Кідман не лише на роботі, але й у її приватному житті. Проте це радше через безпорадність, адже для нього, як і для жінки, такий досвід уперше. Вони удвох досліджують межі власних бажань, і до того, як Ромі скаже: «Я зроблю все, що ти мені накажеш», вона зауважить, що годиться йому у матері і не бажає скривдити. Два стани Ромі – стару й виважену та нову, що скочила в гречку – прекрасно відтіняється мелодіями Крістобаля Тапії Де Віра, який виборов три «Еммі» за музику для серіалу «Білий лотос».

Хороша погана дівчинка 2024

У фільмі «Хороша погана дівчинка» є трохи токсичного кар’єризму, як у стрічці «Укриття» Захарі Віґона, проте тут воно замішане з емансипацією і сприйняттям жіночого тіла, як у картині «Кохання за викликом» Софі Гайд. Зрозуміло, що у наш час правління воук повістки у Рейн не було іншого виходу, як зробити свою героїню переможницею у фіналі. Проте, як режисерка йде до цього, які теми розкриває і як оминає пастки банальностей сучасного феміністичного кіно та висміювання токсичної маскулінності – це те, за що стрічку Райн хвалять критики.

«Хороша погана дівчинка» – це, насправді, дуже хороший приклад того, як історію про жінку та її заборонені бажання у стилі «і хочеться, і колеться» подати достатньо екологічно, щоб не нарватися на критику за об’єктивацію жінок, але й достатньо відверто, щоб зачепити розуміючу публіку. Звісно, щирі цінителі практик домінування напевне знайдуть купу невідповідностей у рольових іграх пари на екрані, але це можна списати на недосвідченість обох. Зате не можна не аплодувати, коли герой Бандераса видає ортодоксальний спіч про те, що підпорядкування та вдаваний фізичний примус у сексі – це конструкт, вигаданий виключно чоловіками, а герой Дікінсона парує йому: «Це застарілі уявлення. Ти просто взагалі нічого не розумієш».

Хороша погана дівчинка Гарріс ДІкінсон Ніколь Кідман

Картину Рейн можна критикувати за суто жіночу оптику, адже режисерка починає з демонстрації шляху самопізнання обох учасників цього сексуального дуету, але доволі швидко втрачає інтерес до хлопця і під кінець зводить його до простого знаряддя, лишаючи суб’єктність в цій історії лише за героїнею Кідман. Але те, як вона показує перетворення жінки, її розкриття власних бажань, їй опрацювання, розуміння і прийняття, те як вона, нарешті, хоч і на межі трагедії, але доводить їх до свого партнера і буквально перероджується, переборюючи свої слабкості та опановуючи свої страхи стає, насправді, тією рольовою моделлю, якою її хотіли бачити інші жінки-підлеглі – це те, за що фільм «Хороша погана дівчинка» варто рекомендувати до перегляду.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Топ фільмів, що замішані на сексі

Підтримайте Україну: