Марися Нікітюк – одна з найяскравіших представниць нової хвилі українського кіно. Після початку війни з росією у 2014 році вітчизняна кіноіндустрія отримала поштовх до розвитку, який у підсумку призвів до появи улюблених глядачами картин таких режисерів і режисерок як Антоніо Лукіч, Наріман Алієв, Наталка Ворожбит, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Катерина Горностай, Ірина Цілик, Філіп Сотниченко, Тоня Ноябрьова, Аркадій Непиталюк та інших. Дебютний повнометражний фільм Марисі “Коли падають дерева” став одним із перших у цій хвилі. Далі були спільна сценарна робота з Наріманом Алієвим над стрічкою “Додому”, довгі пошуки фінансів на власний новий режисерський проєкт і, врешті-решт, драма про боротьбу зі смертельною хворобою, частково натхнена реальною історією – “Я, Ніна”.
Новий поштовх до нового фільму Нікітюк – на жаль, знов російсько-українська війна, тепер вже у вигляді повномасштабного вторгнення. На разі проєкт перебуває на стадії розробки (work in progress) – наприкінці жовтня у Києві пройшли читки робочої версії сценарію. Це відбулося майже у театральному форматі: у приміщення Театру Драматургів на Подолі зібралися актори, які підібрані для безпосередньої участі у фільмі, та в ролях прочитали повний текст сценарію під супровід деяких музичних і світлових ефектів. Ефект глибокий: всі учасники читки або військові, або актори, які служать у ЗСУ (за окремими виключеннями), а тому бачити їх у формі з первинними емоціями у драматичних, трагічних чи навіть комедійних епізодах це досвід, який не залишає байдужим.
Фільм з робочою назвою “Ной” розповідає майже рутинну історію звичайного підрозділу саперів десь на харківському напрямку у 2022 році. Прибуття новобранців, перше зіткнення з суворими реаліями на лінії фронту, поступове занурення у військову справу, спілкування (чи конфліктування) з близькими, які залишились вдома, поступове розуміння того, що все це надовго і фінал, який точно не є фіналом у звичному кіношному сенсі, адже війна продовжується, і тут може бути лише to be continued.
Марися перед читкою сказала, що ці хлопці і дівчата точно заслуговують на кіно про них. У поточному періоді будь-яка спроба створити фільм про війну може здаватися або банальною, або спробою долучитися до хайпу (чи, щонайменше, до державних грошей). Втім, у випадку з Нікітюк є впевненість у фінальному результаті. По-перше, є попередній успішний досвід створення фільмів і нагороди на фестивалях, у тому числі, міжнародних. По-друге, нехай це і суб’єктивна думка, але вона не те щоб не поширена: на даний момент Марися Нікітюк і Наталка Ворожбит, мабуть, дві найкращі сценаристки країни, які спроможні системно створювати цікаві, життєві і реалістичні сценарії. А по-третє, читка показала, що саме такий сценарій ми і отримали. Цікава історія, живі персонажі, хороші діалоги без театральщини, жодної патетики та псевдопатріотичного угару. Пафосу тут точно немає, бо кіно про війну, а не про перемогу. Тобто, «перемогасплуатейшн» (термін, який влучно підібрав кінокритик Ігор Кромф) – це залишається за межами цієї історії. А в її межах – біль, відчай, злість, та все ж жага боротися до кінця і знищувати ворога.
Що підштовхувало Марисю Нікітюк до створення цього фільму? Ось що режисерка каже про атмосферу, у якій сьогодні перебуває Україна:
Повномасштабна війна росії проти України поставила перед нами дуже дорослі та страшні по своїй суті питання. Чи виживемо ми як нація і як країна, і що для цього потрібно? Світ, в якому засуджувалася будь-яка агресія, в тому числі й оборонна є наслідком кількох десятиліть відносного миру в Західному світі. До якого безумовна належить і Україна. Але як ми вже відчули на собі мирний протест проти озброєного та агресивного ворога – це ілюзія. А заклики деяких європейців «просто перестати стріляти», припинити збройний захист і сісти за стіл перемовин, за який ворог не збирається сам сідати, звучать як вигадки російської пропаганди. Все важливе, добре і таке, що має у своїй основі бажання розвитку треба вміти та могти захищати. Оборонна справедлива війна, не романтизована, жахлива, але необхідна, бо іншого виходу просто не існує.
Сценарій виглядає готовим, але мета проведення читок – редагувати його, видаливши технічні і сенсові неточності, врахувавши загублені сюжетні лінії, частини історій персонажів та складові атмосфери того, що буде відбуватися на екрані. Щодо технічних деталей, у першу чергу команда фільму покладається на військових. Сценарій і був створений на базі глибинних інтерв’ю з учасниками бойових дій; з творчою групою працюють консультанти – знову-таки, військові, які безпосередньо брали участь у війні з рф; але додатково до цього свою думку могли висловити запрошені на читку солдати і офіцери.
Фінальна версія сценарію має бути готовою у грудні, а далі настає найскладніша частина для будь-якого кінопроєкту, особливо у країні в стані війни – пошук фінансування. Якщо ці рядки читає хтось дотичний до продюсування і фінансування кіноіндустрії – повірте, це проєкт з потужним потенціалом. Якщо серед читачів є представники великого бізнесу, які готові стати інвесторами чи меценатами фільму про війну – справжнього, життєвого, такого, який глядачі будуть переглядати знову і знову – зверніть увагу, це той випадок, коли ми бачимо перед собою шанс долучитися до справжнього мистецтва.
Про що фільм? Оскільки не хочеться ризикувати видати спойлер, звернемося до офіційного синопсису:
У центрі історії Ной, досвідчений сапер, що воює з 2016 року і його напарник, Хорват, що ще підлітком був мобілізований на Балканську війну. Двоє близьких друзів, об‘єднанні бажанням справедливості та помсти за загиблих друзів ще з часів АТО, навчають молодих саперів під час бойових дій на Харківщині влітку 2022-го. Велика війна щойно розпочалася, і новоприбулі рекрути вірять у її швидке закінчення.
Андрій мобілізований попри своє бажання, замість штабної роботи, потрапляє у саперне відділення Ноя разом зі своїм собакою Джеком. Андрій пацифіст і вірить, що саперна справа вбереже його від потреби прямих зіткнень. Але бойові сапери завжди ідуть першими, прокладаючи шлях іншим родам військ у тотально замінованих лісах, ярах і степах України. Егоїстичний і безбашений Ной на початку відштовхує Андрія своєю філософією – не прив’язуватися до людей на війні. Але сам Ной порушує свої правила. Не можна прив’язуватися, але не вийде не любити. Герої знаходять нових себе у братерстві та підтримці своїх побратимів та посестер.
Фільм є ко-продукцією Directory Films (Україна) і Petnaesta umjetnost (Хорватія). Консультанти проєкту з боку продакшенів: креативний продюсер Ігор Савиченко і продюсер Хрвоє Освадіч.
Створення сценарію підтримали Український культурний фонд, Kyiv School of Economics, Netflix Fund for Creative Equity у співпраці з Українською Кіноакадемією, European Solidarity Fund for Ukrainian Films (ESFUF).
Додаткова інформація
Марися Нікітюк
Режисерка і сценаристка воєнної драми «Ной»
Короткі фільми за сценаріями Марисі, які вона пише з 2012, були відібрані у програму та відзначені нагородами на найкращих міжнародних кінофестивалях – Локарно, Клермон-Феран, Каїрський Міжнародний Кінофестиваль.
У 2016 Марися отримала нагороду імені Кшиштофа Кишльовського за «Найкращий сценарій зі Східної Європи» на ScripTeast Awards під час Каннського Кінофестивалю. Восени того ж року розпочалися зйомки її дебютного художнього фільму «Коли Падають Дерева», світова прем’єра якого відбулася на Берлінале 2018 у конкурсній секції «Панорама».
Марися також стала співсценаристкою фільму Нарімана Алієва «Додому», який у 2019 був презентований на Каннському кінофестивалі в програмі «Особливий погляд».
Вибрана фільмографія:
2022 «Я, Ніна», режисерка і сценаристка
2019 «Додому», сценаристка
2018 «Коли падають дерева», режисерка і сценаристка
Ігор Савиченко
Креативний продюсер воєнної драми «Ной»
Продюсер і сценарист, старший лейтенант НГУ. Займається фільмами зі стадії ідей і має понад 17 років досвіду у кіноіндустрії. За цей час спродюсував 60 фільмів, серед яких «Брати. Остання Сповідь», «Поводир», «Брама», «Пофарбоване Пташеня», «Забуті», «Наші Котики», «Дім за Склом» і повнометражний дебют Марисі Нікітюк «Коли падають дерева».
Юрій Гудименко
Військовий консультант з саперної справи воєнної драми «Ной»
Політичний діяч, блогер, молодший сержант ЗСУ у відставці. Згідно з рейтингом ICTV, входив до топ-10 українських блогерів. Після початку війни Росії проти України у 2014 став ініціатором створення сайту «Операція Метелик», однієї з перших баз даних сепаратистів, пізніше сайт увійшов до проєкту «Миротворець». Після повномасштабного вторгнення у 2022 Юрій Гудименко вступив до лав ЗСУ. Служив на посаді сапера 130-го батальйону сил Територіальної оборони ЗСУ, потім – командира саперного відділення.
27 червня 2022 Юрія було поранено під час артилерійського обстрілу під Харковом. 6 вересня 2022 отримав орден «За мужність» III ступеня – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. 28 вересня 2022 нагороджений почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест».
Максим Курочкін
Консультант з драматургії, скріпт-доктор воєнної драми «Ной»
Драматург, сценарист, режисер. Співзасновник та перший художній керівник київського «Театру Драматургів». Цей театр об’єднав 20 відомих українських авторів навколо ідеї демократично керованого театру, орієнтованого на пошук та створення п’єс, здатних впливати на світові тенденції драми. Військовослужбовець. Наразі є художнім керівником «Театру Ветеранів», спільного проєкту ТРО Медіа та «Театру Драматургів».
Читайте також:
Найкращі фільми про війну України з росією
Найкращі недооцінені українські фільми останніх років
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
