Хоробрі чоловіки тішаться з негараздів, так само, як хоробрі солдати торжествують на війні.
Сенека
«Ви не мали побачити це кіно», – такими словами розпочав показ автор ідеї та головний режисер фільму Володимир Тихий, один із засновників кінооб’єднання «Вавилон’13», що народилося під час Революції Гідності. Випустивши у 2022 році документальний фільм «День українського добровольця», а у 2023-му «День незалежності» про те, як повномасштабне вторгнення змінило життя цивільних, Тихий задумав зафільмувати іноземців на нашій війні. Заручившись підтримкою ГУР МOУ, він та його команда отримали доступ до бійців іноземного легіону з Ronin Team. Для стрічки знайшли британського дистриб’ютора, вибрали красномовну назву «Одного літа в Україні» і одразу націлились на американський ринок. Однак прихід Трампа у Білий дім спричинив хаос, прокат відклали, і автори вирішили дублювати цю англомовну стрічку й випустити її у вітчизняний прокат.
Знімали «Одного літа в Україні» Тихі утрьох: власне Володимир, його племінниця Анастасія («Наша робо сім’я») та дочка Ганна, що відповідала за зйомки у США. Минулого року Ганна в рамках «Вавилон’13» випустила документальний фільм «Кілометр» про родину з Ірпеня, що опинилася в зоні бойових дій і чий син стає оператором дрона й допомагає звільнити рідний дім.
«Одного літа в Україні» за формою – класичний документальний фільм, складений з відеоряду буденного життя бійців, інтерв’ю з ними, а також записів з їхніх бодікамер на фронті. Оскільки стрічка розрахована на західну аудиторію, автори додали також короткий анімований історичний екскурс історії становлення української нації: від доби козаччини, через світові війни, СРСР, Чорнобиль і до нової війни з росіянами. Також є зйомки зі США, в яких Ганна демонструє американські військові кладовища та меморіали, присвячені Другій світовій, розпитує відвідувачів про їхні думки стосовно американців на війні.
Усе це вибудовано у струнку архітектуру наративу про те, що іде нова війна зі світовим злом, як 80 років тому, і американці не повинні і не можуть стояти осторонь, тому найбільш пасіонарні з них їдуть захищати вільний світ в українські степи та ліси.
Очевидно, що оптика українського глядача з такої розповіді вихопить трохи інші сенси, тож давайте поміркуємо, які саме. Я б розпочав саме з американської частини фільму. Вона дає нам зрозуміти, що американці у своїй більшості давно забули про світові війни. Виказуючи завчену гордість за своїх ветеранів, вони повторюють шкільні наративи про те, що ті віддали свої життя у Другій світовій, аби їхнім дітям й онукам не довелося воювати. При цьому оповідачі забувають про Корею, В’єтнам, Ірак та Афганістан. Особливо повеселив дядько, що впевнено заявив, немов Другу світову домовилися влаштувати «банкіри з липкими пальцями». Одним словом, американці ще більш далекі від наших реалій, ніж їхні діди були далекі від Західного фронту у 1941-му.
Тепер давайте поглянемо на героїв фільму, як ключову рушійну силу сюжету. Це браві хлопці віком від 22 років, яких би ви ніколи не сприйняли за професійних військових. Хтось високий і худий, інший низький і з зайвою вагою, американці, німці, британці та навіть чеченець, об’єднує їх хіба що купа татуювань та неможливість терпіти несправедливість. Тому вони кидають свої родини та друзів і відправляються воювати на боці України, твердо відстоюючи свою позицію, що справжній патріотизм – це не пости у соцмережах і прапори на ганках, а конкретні дії.
Більшість героїв фільму не розкривають свої обличчя, погодилися на відкриту зйомку лише декілька американців, які і стають для глядачів провідниками у світ іноземців на війні. Нам покажуть як хлопці прибувають на український полігон і проходять бойову підготовку та злагодження перед тим, як відправитися на фронт.
Герої чесно зізнаються, що вони не уявляють своє життя за прилавком, продаючи пончики, і ледь не з дитинства хотіли бути військовими. Вони розуміють, що відрізняються від більшості своїх співгромадян, не бачать свого місця у соціумі, який їх не розуміє, тож по-справжньому щасливими бувають саме на війні, поряд з такими ж відчайдухами, що ризикують життям, аби відчути п’янкий адреналін та гордість.
Примітно, що іноземці, які за плечима мають Афганістан чи Боснію, називають нашу війну найскладнішою з того, що їм довелося переживати. А українське поле боя доводить: багаторічна підготовка у першій армії світу – не годиться для сучасної повномасштабної війни. Особливо це розкривається у фінальних сценах, коли бійці Ronin Team отримують перше бойове завдання: змінити спецпідрозділ Kraken на лінії зіткнення поблизу російського кордону. На нулі навіть стримані в житті іноземці починають матюкатися українською. За перші тижні участі в боях Ronin Team втратила лідера з Австралії з позивним «Поет», а 14 бійців отримали поранення й потребували реабілітації.
«Одного літа в Україні» вийшов якісним документальним фільмом, знятим за каноном жанру і розрахованим, в першу чергу, на західного глядача. Проте він точно буде цікавим і українцям, які хочуть побачити, як і чому іноземні добровольці беруть участь у війні проти російських загарбників, аби вкотре переконатися, що правда на нашому боці.
P.S. Весь чистий прибуток від проданих квитків команда стрічки направить на закупівлю FPV дронів для Ronin Team.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі українські фільми про війну з росією
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
