kinowar.com

«Потяг “Червона рута”»: Вʼячеслав Довженко про нову роль і залаштунки акторської професії

Цього літа до Дня Незалежності України вийде романтична сімейна комедія «Потяг “Червона рута”». З 20 серпня у кінотеатрах стартує прокат фільму, присвяченому одночасно і легендарній пісні, і фестивалю, і справжньому потягу, який курсував Прикарпаттям.

«Потяг Червона рута» Вʼячеслав Довженко

Ми поговорили з заслуженим артистом України Вʼячеславом Довженком, актором Театру на Подолі, виконавцем однієї з головних ролей у фільмі. За сюжетом, у доленосному потязі «Червона рута» зустрічаються різні пасажири, кожному з яких червона рута, як символ справжнього кохання, допоможе знайти справжні почуття, комусь зберегти його, а комусь зрозуміти, що воно завжди було поруч. Герой Вʼячеслава, Вадим Вишневський, є керівником філії банку — самозакоханий, маніпулятивний та брехливий, він намагатиметься завоювати любов гарної попутниці…

Як вас обрали на роль? Можливо, творці одразу писали її під вас?

Обрали мене так само, як багатьох акторів — запросили на проби, я приїхав. Ми давно хотіли поспівпрацювати з Олексієм Єсаковим, але якось не виходило. І тут, нарешті, все співпало, всі зірки зійшлися, проби відбулися, і я отримав цю роль. Нічого екстравагантного — потрапив, як усі нормальні актори потрапляють на свої ролі.

Часто ваші герої — негативні. Чим саме вам цікаво грати негідників? Чи шукаєте ви в них якісь позитивні сторони, щоб поспівчувати?

У моїй фільмографії, насправді, не так часто трапляються негативні ролі. Що стосується цікавості, то звісно, негативних персонажів грати цікавіше, тому що у них трошки більша палітра для існування. Це вам скаже будь-який актор, бо позитивних персонажів, вважається, грати не так весело. Але, звісно, якщо ми говоримо про професійних акторів, у кожній негативній ролі ти шукаєш якісь позитивні аспекти, а в кожній позитивній — негативні. І на цьому будується твій внутрішній конфлікт. У даному випадку, мій персонаж у «Потязі “Червона рута”» — негативний. Але він такий затюканий сім’янин, і, видно, потрапив у вільну зону, де нарешті відчув себе господарем ситуації, зміг розгулятися та, як йому здалось, спробував взяти ситуацію в свої руки. Але вийшло як вийшло.

«Потяг Червона рута» Вʼячеслав Довженко

Чи буває так, що роль залишає слід у вас особисто, змінює щось у сприйнятті себе чи світу вже після завершення зйомок?

Звісно, кожна роль пропускається через себе, бо ти як особистість відчуваєш і проживаєш ту чи іншу ситуацію, в якій перебуваєш. А чи відкладається це потім якось у твоєму житті — ні, бо кожна роль є певним костюмом, який вдягаєш, потім знімаєш, гарно вішаєш на гачок та йдеш додому займатися своїми особистими історіями, проживати своє життя до наступної ролі, до наступного персонажу. Тому, в принципі, ні.

Наскільки складно після драматичних історій перемикатися на легкий жанр романтичної комедії? Що вам ближче?

Особливо в наш трагічний час перемикатися на драматичні речі не так важко. А що стосується комедій — це було, є і буде завжди. Комедію грати завжди важче, тому що там трішки гостріші засоби існування будь-якого актора. Тому я думаю, що це один з найважчих жанрів, який доводиться грати. А щодо перемикання… Для цього нас вчать і життєвий досвід, і акторська школа — щоб ми мали в собі такий перемикач, щоб цей тумблер працював. І щоб ти розумів відмінність жанрів, міг переходити на мелодраматичний чи драматичний або комедійний чи гротесковий жанр. Тобто все залежить від того, наскільки в тобі є відчуття жанровості взагалі.

Чи є у вас роль мрії?

Це запитання мені багато хто ставив, а я завжди відповідав, відповідаю і буду відповідати: роль моєї мрії — це та роль, яку я ще не зіграв.

Як вам працювалося на майданчику «Потягу “Червона рута”» з Романом Луцьким та Катериною Кузнецовою?

На майданчику я працював не тільки з ними, а й зі Стасом Бокланом, і з Лілією Ребрик, і з Юрієм Горбуновим. Працювалося добре, комфортно, відчувалася певна командність — і це велика заслуга і Юри Горбунова як продюсера цієї стрічки, і Олексія Єсакова як режисера. Завжди приємно працювати з оператором Юрієм Королем, неймовірно люблю його та його команду. Була дуже-дуже класна атмосфера спільноти. З Катею Кузнецовою ми напередодні працювали в іншій стрічці, тому ми не в перший раз на майданчику разом. Із Ромою Луцьким ми зустрічалися на театральних фестивалях і в театральних кулуарах, тому дуже добре знайомі. Панувала повага, жарти і хороший настрій, тому було комфортно.

«Потяг Червона рута» Вʼячеслав Довженко

Чим для вас є червона рута? Пісня, фестиваль, образ з легенд? Який перший спогад, з нею повʼязаний?

Тут я трохи обділений історією своєї юності. Я виріс у Дніпропетровській області та в самому Дніпрі, а українська естрада не так нам діставалась, як західному регіону України, тож ми були більш обділені в цьому. Але моє перше враження від пісні «Червона рута» — це була моя юність, мені було років 16-18, ще студентські роки, я її почув уперше, і це було дуже круто, емоційно. Юні роки завжди згадуєш із великою ностальгією. Тому все, що я можу сказати: червона рута для мене — це юність і красива тепла ностальгія.

Як ви думаєте, чому саме зараз важливо, щоб глядач бачив на екрані історії про кохання, надію і людяність?

Кохання, надія, а третьою мала б бути віра, напевно? Те, що ми озвучуємо — це вічні цінності. Вічне кохання, вічна надія та людяність — це все, чого потребує суспільство у всі віки і всі часи. Саме тому глядач має більше їх бачити. Чим більше красивого, теплого і приємного в нашому житті, тим приємніше воно стає. Без цього, я думаю, життя було б сірим, буденним і нецікавим.

«Потяг Червона рута» Вʼячеслав Довженко

Як ви оцінюєте стан українського кінематографа сьогодні — чи є, на вашу думку, баланс між фільмами про війну і стрічками, що дають глядачеві перепочинок?

Я не бачу нічого поганого в тому, що ми знімаємо фільму про війну. Бо якщо фільми про війну теж мають в собі початок любові, надії, кохання, ревнощів і всього того, що притаманне людині взагалі, то немає нічого поганого в тому, що цей фільм — про війну.  На жаль, зараз ми живемо в таких реаліях, і мистецтво мусить, це його завдання, їх відображати. А що стосується розважального контенту — звісно, він теж необхідний, тому що не можна жити тільки в політичних реаліях суспільства і дивитися кожен божий день телемарафон. Треба якось не те щоб відволікатися, а трошки розвантажувати нашу трагічну буденність. Тому легка комедія — це прекрасний жанр для того, щоб суспільство тримало себе в тонусі, в людяності.

Взагалі, гумор є, напевно, однією зі складових нашої ідентичності. Я завжди розповідаю: Ілля Рєпін, художник, українець за походженням, намалював дві національні ідентичності, які ми всі прекрасно знаємо: козаки, які пишуть листа, і бурлаки, які тягнуть баржу. Ось дві нації з двома національними ідентичностями. Українці завжди відрізнялися своїм почуттям гумору та любов’ю до життя. Тому, звісно, легка комедія — це те, що потрібно нашому суспільству.

«Потяг Червона рута» Вʼячеслав Довженко

Що б ви хотіли, щоб глядач відчув, вийшовши з кінотеатру після перегляду «Потяга “Червона рута”»?

Найкрутіше, що може статися з будь-яким глядачем — це якби, вийшовши з кінотеатру, людина сказала: «Хочу ще раз піти і когось із собою привести на цей фільм». Тому щиро бажаю і вірю, що наш глядач буде ходити на українське кіно, водити своїх друзів і родичів, і, взагалі, хорошою сімейною традицією стане дивитися українські фільми. Щиро бажаю.

«Потяг Червона рута» Вʼячеслав Довженко

Якби ви могли дати пораду молодим акторам, які тільки починають шлях в українському кіно, що б це було?

Усім починаючим акторам щиро раджу, по-перше, знати українське кіно, тому що воно не таке вже і молоде та має досить велику історію. Дуже прикро, коли молоді хлопці й дівчата, які навчаються або хочуть навчатися на акторському відділенні, абсолютно не знайомі з історією українського кіно й ніколи не бачили нічого, крім якихось серіалів, на які випадково натрапили. Тому знати українське кіно — це вже дуже добре для того, щоб відбуватись в ньому. Щиро раджу взагалі мати хист до пізнання, жити за правилом: я пізнаю, і цей весь досвід йде мені в копилочку, потім я його використаю. І завжди бути готовим до, алегорично скажу, червоного потягу. Коли потяг твоєї долі, твоєї професії, стане на зупиночку, і в тебе буде шанс заскочити в цей останній або перший вагон, то ти завжди будеш готовим морально, професійно та у всіх аспектах. Тож, завжди будьте пильними, будьте в тонусі та обов’язково чекайте свого щасливого потягу, який до кожної творчої людини обов’язково приходить. Всім гарної подорожі!

Читайте також:

Найкращі фільми України часів Незалежності

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Підтримайте Україну:

Коментарі