Автор: Андрій Стулій
«Пробач, дівчинко»
(Sorry, baby)
Зазвичай великі кінофестивалі не беруть одні й ті самі фільми до своїх програм, але іноді, хоч і дуже рідко, стаються виключення. Одним із таких виключень стала картина «Пробач, дівчинко». Її світова прем’єра відбулась на американському «Санденсі», але це не завадило Каннському кінофестивалю також включити стрічку до своєї програми «Двотижневик режисерів». Не залишився в стороні й наш рідний Миколайчук Open, у рамках якого відбулася вже українська прем’єра.
Одним із перших, хто побачив потенціал цієї історії, став оскароносний режисер Баррі Дженкінс («Місячне сяйво», «Муфаса»), який тут виступив у ролі продюсера, а вже після успішної фестивальної історії права на стрічку придбала культова студія А24.
«Пробач, дівчинко» — це режисерський дебют американки французького походження Єви Віктор. Ба більше, вона ще й сама написала сценарій та зіграла головну роль. Серед акторів, які склали їй компанію, можна помітити багато знайомих облич: яскрава Наомі Акі («Мікі 17», «Кліпни двічі»), кумедний Лукас Геджес («Леді Берд», «Королівство повного місяця») та душевний Джон Керолл Лінч («Суд над Чиказькою сімкою», «Зодіак»).
Сюжет стрічки заснований на власному досвіді режисерки та розповідає напрочуд інтимну історію з вражаюче-цілющим ефектом. Нелінійна оповідь демонструє нам різні фрагменти з життя Агнес — молодої дівчини, що переживає пост-травматичний синдром. Ми бачимо її до та після травмуючого інциденту, ми відчуваємо її емоції та спостерігаємо за її спробами поступово відновити своє життя.
Попри свою травму та важку ситуацію, у якій вона опиняється, головна героїня стає справжньою окрасою фільму. Агнес відчувається не просто сильною, розумною та дотепною, але й по-справжньому живою людиною. Над її жартами хочеться голосно сміятись (що було чудово чутно під час показу), а її болю хочеться тихо співчувати.
У своїй картині Єва Віктор порушує надзвичайно важливу тему, яка, на тлі нещодавного скандалу з художнім керівником столичного «Молодого театру», набуває додаткової актуальності. Вона говорить про жіночу незахищеність, про суспільну бездіяльність і про чоловіків, що ховають свою хижу природу за ширмою штучної приємності та інтелігентності.
Вона говорить про травму та її наслідки, але робить це напрочуд делікатно. Навіть сам інцидент залишається поза кадром, схований за заштореними вікнами будинку, адже центром історії є не він, а проживання протагоністкою його наслідків. Ми відчуваємо наскільки це важко, але разом із тим відчуваємо впевненість, що її душа все ще може зцілитися.
Завдяки талановито написаному сценарію, дотепним діалогам та майстерній режисурі Єви Віктор фільм не перетворюється на цілковиту безпросвітну драму, що поступово виснажує та спустошує своїх глядачів. Фільм гармонійно комбінує трагічні епізоди з елементами чорного гумору та приємними сценами, сповненими щирого розуміння та душевного тепла. Тут навіть є неймовірно миле кошеня. «Пробач, дівчинка» — це кіно не про темряву всередині довгого тунеля, а про непевне мерехтіння промінчика світла в його кінці.
Читайте також:
Топ фільмів, замішаних на сексі
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
