2 жовтня в український прокат виходить фільм «Пробач, дівчинко», який наразі має вражаючий рейтинг 97% «свіжості» на Rotten Tomatoes – дебютна режисерська і сценарна робота акторки Єви Віктор (серіал «Мільярди»), в якій вона також зіграла головну роль.
Світова прем’єра «Пробач, дівчинко» відбулася на фестивалі незалежного кіно Sundance, де фільм отримав нагороду за найкращий сценарій, а після цього стрічка, взята на дистрибуцію студією А24, також брала участь у каннському «Двотижневику режисерів».
Єва Віктор грає у власному фільмі Агнес, молоду професорку літератури, яка за підтримки подруги Ліді (Наомі Акі – «Кліпни двічі», «Вітні Г’юстон: Я хочу з кимось потанцювати», «Мікі 17») намагається відновити своє життя після досвіду сексуального насильства. Фільм концентрується не на самому моменті наруги, який Агнес і Ліді називають «поганою річчю», а на внутрішньому шляху героїні до зцілення. «Пробач, дівчинко» не боїться поєднувати глибоку драму із відвертим чорним гумором, показуючи, що навіть у найтемніші моменти життя можна знайти місце для сміху.
Єва Віктор визначає себе як небінарну особу і використовує щодо себе займенники вона/вони. Попередня кар’єра Віктор, окрім знімань в «Мільярдах», включала ведення авторської гумористичної колонки у феміністичному виданні Reductress, стендап-виступи, а також запис вірусних комедійних відео, які миттєво розліталися соцмережами і набирали купу переглядів. І, як виявилося, одним із шанувальників гумористичних скетчів Єви був оскароносний продюсер Баррі Дженкінс («Місячне сяйво»). Тож коли Баррі отримав сценарій «Пробач, дівчинко», написаний Віктор в ізоляції під час ковідного карантину, він впізнав авторку і одразу зацікавився її проєктом. Ба більше – саме він наполіг на тому, щоб Віктор сама режисувала стрічку.
«Я подумати не могла, що маю якісь технічні навички для режисури, які можна було побачити в тих моїх відео в Instagram, – пригадує Віктор в інтерв’ю RogerEbert.com. – Мені знадобилося кілька місяців, щоб зрозуміти, що я хочу сама режисерувати фільм. Але я не знала, що таке режисура фільму. Тож я почала міркувати, що це означає». А щоб підкріпити ці розмірковування практичними знаннями, продакшен-компанія Баррі Дженкінса Pastel направила Єву на спеціально розроблений для неї річний курс із кіновиробництва, який включав кінотеорію, уроки з монтажу, пробні знімання тощо.
Зрештою, для Єви виявилося дуже важливим зробити цей фільм самій, адже його сценарій вона написала, спираючись на власний досвід проживання наслідків сексуального насильства. «Я зробила стрічку для тієї людини, якою сама була колись і яка цього фільму потребувала. Тому для мене було важливо переконатися, що ніщо у стрічці не буде надто сильних тригерів, через які я б сама не могла її дивитися», – розповіла Віктор виданню The Time. Попри те, що «Пробач, дівчинко» розповідає історію відновлення після сексуального насильства, фільм всіляко уникає будь-якого «хайпування» на травмі. «Мій фільм намагається створити власну мову для цієї теми, – продовжує режисерка. – Те, що сталося, тут називають «поганою річчю», і єдина людина, яка вимовляє слово «зґвалтування», – це лікар. Я не знаю, чи має наш світ усі слова, необхідні для розмови про це, і я вважаю, що в нас справді є проблеми з нюансами. Добре, що з’являється більше робіт на цю тему, тому що кожен досвід сексуальної травми відрізняється, – і кожен заслуговує на голос. Я сподіваюся, що ми дійдемо до того моменту, коли зрозуміємо, як говорити про це без вульгарності. Або, можливо, не вульгарності, а жорстокості… Я не знаю. Я над цим думаю. Але точно знаю, як саме я хочу про це говорити, і все, що я хочу сказати, є у фільмі».
Відповідаючи на питання журналіста Little White Lies про те, чому вона аж настільки обережна зі словами, Віктор зауважила, що про це її питали лише журналісти-чоловіки, наперед припускаючи, що Агнес просто не готова прямо говорити про те, що з нею сталося.
«А я відповідаю: Агнес і її найкраща подруга Ліді створили цю мову, яка дозволяє їм ніжно говорити про це одна з одною. Це їхнє власне приватне слово та їхній власний приватний спосіб говорити про це, щоб не налякати одна одну. Лікар – людина, яка вимовляє слово «зґвалтування», тому що він не має необхідної чутливості. У мене був викладач драматургії в коледжі, який казав: «Ваші персонажі могли б просто сказати “Я тебе люблю”, але – який їхній справді особистий спосіб сказати “Я тебе люблю”? Те, що не скаже більше ніхто? Те, що є лише їхніми словами для цього?». Слова «зґвалтування» та «сексуальне насильство» несуть у собі великі, клінічні, страшні речі. І ця конкретність іноді дуже корисна, але не завжди. Я хотіла, щоб аудиторія почувалася безпечно під час перегляду фільму. Я прагнула підійти до створення фільму на цю тему з максимальною ніжністю».
Одним із інструментів цього для Віктор став сам жанр стрічки, який багато хто з критиків визначає як «траумеді» (травма + комедія).
«Я насправді не знаю, як писати пряму драму, – зізнається Віктор в інтерв’ю NPR. – Я думаю, що досвід, про який розповідає фільм, є настільки сюрреалістичним і химерним, і так багато речей стають справді смішними… Світ просто перетворюється на місце, яке здається неймовірно абсурдним. Частина гумористичних моментів у «Пробач, дівчинко» виникає, коли ми просто спостерігаємо, як дві найкращі подруги чудово проводять час разом, і це просто радісно. Інша частина гумору – це Агнес, яка постійно почувається ніби не в своїй тарілці, намагається розібратися в цьому світі і відчуває себе в ньому незграбною. І в цій її дивакуватості є трохи комедії. А також у більш виразний спосіб фільм у певні моменти сміється над людьми, які мають владу і які при цьому є або жорстокими, або просто недбалими».
«Велика радість від створення фільму полягає в тому, що ти робиш свою частину роботи якнайкраще, щоб фільм був максимально ефективним для тебе самої, а потім на сеанс приходять люди і знаходять у ньому те, що потрібно знайти саме їм, – резюмує Єва свій дебютний режисерський досвід у бесіді з журналістом Little White Lies. – І саме в цьому полягає радість бути кіноглядачем: ти можеш взяти з фільму те, що хочеш. Кіно існує, щоб бути чимось різним для різних людей. А що стосується гумору, це дуже потужний механізм подолання, і він допомагає пережити справді темні дні. Адже іноді все настільки химерно й абсурдно, що сміх – це єдиний вихід».
Тож, до зустрічі у кіно на сеансі справді непересічного і щирого фільму Єви Віктор «Пробач, дівчинко»: і поплачемо, і посміємося – точно знайдемо в ньому щось своє.
Читайте також:
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati/dopomogti-viddilennyu
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
