«Серфер»: психодрама на хвилі параної

07.05.2025 Рецензія

I’m not afraid to take a stand

Everybody come take my hand.

Eminem, Not afraid

Світова прем’єра «Серфера» (The Surfer) відбулася на Каннському кінофестивалі у секції «Опівнічні покази» – і це, здається, ідеальне місце для такої стрічки. Австралійсько-ірландський трилер Лоркана Фіннеґана («Віваріум») – це не просто історія про конфлікт на пляжі. Це психоаналіз у піску. Трилер-парабола про протест на межі божевілля. Чергова потуга Ніколаса Кейджа розширити поле химерного кіна, цього разу цілком виправдана.

Головний герой (у виконанні Кейджа), повернувшись на мальовниче узбережжя свого дитинства, воліє просто покататися на серфі з сином у свій вихідний. Але його зустрічає не хвиля ностальгії, а агресія місцевих альфа-самців, які проголосили себе володарями пляжу й не терплять чужинців. Принижений і вигнаний на очах у сина, герой вирішує залишитись. І починається семиденне падіння, або ж піднесення, залежно від того, як ви тлумачите трансформації.

Сценарист Томас Мартін (серіал «Вулиця Різника») свідомо грає на метафорах, не даючи імені герою, бо той символізує не конкретну людину, а цілий зріз сучасного суспільства – чоловіка, загнаного в глухий кут соціумом. Це протест без плакатів, боротьба без мегафона. Коли світ не визнає тебе, мусиш сам виборювати свою гідність.

Серфер (The Surfer) 2025

Фільм «Серфер» працює одразу на кількох рівнях. По-перше, це психологічний трилер про токсичну маскулінність, яку уособлює персонаж Джуліана Макмена – Скаллі. Його пляжний культ – як філія «Бійцівського клубу», де поважні громадяни (лікарі, банкіри, полісмени) на заході сонця скидають свої костюми та ролі й перевтілюються на хижаків. Це територія, де не діє жоден соціальний контракт. У вихованості й емоційному інтелекті тут ніхто не бачить цінності, адже це поле сили, зграї й ритуального таврування.

Ще один шар фільму – тема безхатченків. Герой Кейджа за кілька днів перетворюється на маргінала, що спить у машині та харчується з урни. Хоча ще на початку фільму сам зневажливо ставився до місцевого бродяги. Водночас у нього є гроші на рахунку, авто, плани купити нерухомість поблизу – але його позбавляють гідності. А без неї – немає й місця у світі. Невидимість у місті власного дитинства, де всі неначе забули, що ти колись був «одним із». Тепер він наче завжди був розлюдненим чужинцем.

Серфер (The Surfer) 2025

По-третє, «Серфер» дуже вдало використовує естетику клаустрофобного трилера, він тисне попри відкриту локацію просто неба. Адже простір персонажа обмежений: автостоянка, вбиральня, кавовий кіоск, дерев’яний будиночок секти на пляжі. І жодного виходу, тільки вперед до саморуйнування через агресію.

Фіннеґан формує багатошарову притчу з трьох різних історій – напруженого саспенсу (в якому бізнесмен силою слова та правил намагається протистояти хуліганам з кулаками), соціальної сатири (про те, як навіть у найбільш гуманні часи людської історії виявляється зовсім нескладно випасти з соціуму, перетворившись на свого роду прокаженого, і як люди настільки бояться подібної долі, що радше долучаться до будь-якого культу чи субкультури) та особистої драми (адже герой намагається опрацювати втрату батька через повернення в рідні місця з власним сином, для чого навіть планує викупити старий сімейний будинок).

Серфер (The Surfer) 2025

«Серфер» – це не просто фільм про Кейджа, який кричить від безсилля будучи не в змозі дістатися хвилі (хоча і про це теж). Це метафора сучасного світу, де, щоб отримати бажане, часто доводиться йти на компроміс з власними принципами. Тут, на тлі океану й оповитих сонцем пляжів, відбувається найтемніше: поступова втрата людяності і самого себе.

Серфер (The Surfer) 2025

Ніколас Кейдж вкотре демонструє силу одноосібного перфомансу. Його герой – не герой. Він – стан, симптом, хвиля як відлуння далекого землетрусу. І фільм «Серфер» вам сподобається лише тоді, коли ви зможете осідлати цю хвилю.

Дмитро Сидоренко

Серфер (The Surfer) 2025