Screams fill the room, alone I drop and kneel
Silence now the sound, my breath the only motion around.
Creed, My Own Prison
«Мишоловка» (Mousetrap) – камерна військова драма, повнометражний ігровий дебют Сергія Касторних, що раніше зняв док «Війна в моїй голові» про ветерана з ПТСР та серію телевізійних докудрам «Народжена війною».
Сюжет «Мишоловки» доволі простий: боєць ЗСУ Антон Стасюк вперше опиняється на «нулі», де його підрозділ потрапляє під артобстріл. Антон приходить до тями пораненим наодинці в бліндажі із заваленим входом. Тепер йому доведеться вести війну на виживання не з російськими загарбниками, а зі спрагою, голодом та божевіллям.
Такий синопсис не потребує значних фінансових витрат на зйомки, що дуже слушно у наш час для фільмів без підтримки Держкіно. Водночас він обмежує режисерський набір інструментів для впливу на глядача, бо в нього є один герой в обмеженому просторі. Тож сценарій та акторське виконання тут важливі, як ніколи.
Стартує «Мишоловка» круто, нам через камеру на шоломі Антона показують, як він «відрубається», а прийшовши до тями не одразу розуміє, що з ним сталося. Варто відзначити цікавий візуальний прийом із дрижанням об’єктів, які оточують героя, що чудово підкреслює втрату ним рівноваги і відчуття простору. Взагалі, операторська робота досвідченого Юрія Короля («Захар Беркут») стала одним із позитивів цього фільму. На противагу їй у стрічці просто нестерпний звук, який замість непомітного занурення у атмосферу саспенсу б’є глядача немов обухом по потилиці і буквально топить у голосному відчутті божевілля, яке огортає Антона.
Звісно, нічого б не вийшло без хорошої гри Юрія Кулініча, актора театру та кіно, який був відмічений Національною премією кінокритиків «КІНОКОЛО» та «Золотою дзиґою» за роль у «Поганих дорогах» Наталки Ворожбит. На його втіленні Антона Стасюка тримається практично вся постановка.
Попервах, допоки герой розбирається зі своїми ушкодженнями, налагоджує побут у підземній пастці і шукає з неї вихід, картина видається непоганим трилером про виживання. Але далі, як це часто буває зі стрічками, створеними на основі цікавої ідеї без належно опрацьованого сценарію, історія починає провисати.
В якийсь момент Антон припиняє будь-які логічні спроби знайти вихід з бліндажа, натомість зосереджується на тому, аби не зійти з глузду, для чого заводить дружбу з пацюком, який дуже доречно «ходить до нього у гості». В цьому сегменті стрічка починає кружляти, немов турист, що втратив стежку під ногами.
Причому цікаві посили трапляються. Наприклад, Антон марить загиблим братом, який, на відміну від героя фільму, не був боягузом, пішов на війну першим і вже устиг загинути. Звісно, Антон мобілізувався аби відомстити за брата, що прямо обіцяє у маренні. Але після цього розповідає пацюку, що якби міг просочитися у його нору, то одразу б «з’їбав додому до родини».
Потім глядачам дають зрозуміти, що позиції із заваленим бліндажем вже можуть бути під росіянами, тож неясно, чи радіти Антону, якщо хтось почне його відкопувати. Цим «Мишоловка» нагадує недавню «Безвихідь» Тараса Костанчука, де герої опинилися замурованими в підвалі будинку у Чернігові під час обстрілу на початку повномасштабного вторгнення і не знали, хто їх звідти дістане, свої чи чужі.
Проте, так і не віднайшовши цікавих ходів для розгортання сюжету, Касторних вмикає «бога з машини» у вигляді телефона, який то ловить зв’язок, то його втрачає. І як дощ, що в потрібний момент врятує героя від спраги, так і мобільний, немов у рекламі, задзвонить саме тоді, коли буде потрібно. Про алогічний фінал згадувати не буду, щоб не спойлерити, скажу лише, що він підтримує бажання героя вернутися домів.
Фільм «Мишоловка» вийшов непоганою сумішшю військової драми та трилеру, який спонукає подумати про ті страшні випробування, які проходять українські бійці на нулі, від яких непідготовлена людина може збожеволіти, якщо її лишити одну без допомоги. Тим більше, якщо їй не дати жодного часового орієнтиру закінчення цього випробування. Стасюк за сюжетом пробув у бліндажі більше місяця.
Шкода лише, що Сергій Касторних не заглибився у ці проблем і не створив цільної та цікавої арки персонажа, щоб на повну задіяти талант Юрія Кулініча. Натомість він намагається втримувати увагу глядачів невеликою кількістю «виживальницьких» ідей та гумором у діалогах зі щуром. І того, й іншого мені було недостатньо. А цілих дві сцени танців у стрічці тривалістю всього 87 хвилин тільки підкреслюють брак ідей у автора.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі українські фільми про війну з росією
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
