Усі ці роки мені кажуть, що я винен не в тому, що скоїв, а в тому, у чому мене підозрюють.
Мохамед Ульд Слахі
Стрічка «Мавританець» виглядає класичним оскарівським кіно про те, як люди честі кидають виклик корумпованій системі. І для цього в неї є усі складові.
По-перше, вона знята за реальною історією, що описана в мемуарах головного героя «Щоденник Гуантанамо». По-друге, в касті лауреатка премії Оскар Джоді Фостер та номінант на Оскар Бенедикт Камбербетч. По-третє, в головній ролі французький актор алжирського походження Тахар Рахім. По-четверте, зняв стрічку оскароносний Кевін Макдональд. І наостанок, події присвячені сумнозвісній військовій в’язниці США Гуантанамо.
Ця історія почалася у листопаді 2001, коли американці викрали з рідного дому мавританця Мохамеда Ульд Слахі. Чоловіка утримували проти його волі на різних воєнних базах, поки в кінці кінців він не опинився в Гуантанамо. Все через те, що його підозрювали у фінансуванні тероризму та вербуванні бойовиків, які згодом захопили літак і скерували його у південну башту Всесвітнього торгового центру під час терактів 11 вересня.
Прямих доказів не було, але Слахі точно контактував з терористами-смертниками, провів певний час в Афганістані разом з бойовиками Аль-Каїди, а одного разу йому телефонував кузен з супутникового телефону самого Усами бен Ладена. Військовим було цього достатньо, аби протримати Слахі 6 років у в’язниці, де не діють американські закони, зате можна катувати людей.
На його щастя сім’я Слахі дивом вийшла на відому адвокатську контору з Нью-Мексико, в якій працювала така собі Ненсі Голландер. Вона відома тим, що регулярно бралася захищати pro bono людей, яких звинувачував уряд США. Одна з її підзахисних – солдат Челсі Меннинг, яку 7 років протримали у в’язниці за злив сайту Wikileaks тисяч дипломатичних депеш і військових матеріалів. У 2017 завдяки роботі Голландер її випустили на волю.
У фільмі «Мавританець» нам показують ключовий момент боротьби Голландер (Джоді Фостер) та її помічниці Тері Дункан (Шейлін Вудлі) з урядом США. Здавалося б, як можна захищати терориста, чиї дії призвели до загибелі трьох тисяч людей? Та героїня Фостер непохитна у своїй моралі: «Я працюю не на нього, а на верховенство права». Вона не намагалася довести невинність Слахі, лиш хотіла показати, що не можна тримати людину роками у в’язниці, не висуваючи обвинувачень в суді.
Зазвичай подібні сюжети будують або навколо безглуздості смертної кари, адже не можна вбивати людину, якщо є хоч 1% вірогідності, що обвинувачення помиляється. Або навколо невинуватості підсудного, якого роблять цапом відбувайлом системи. І почасти здається, що перед нами саме другий варіант, бо учасники його затримання самі зізнаються: хтось просто має відповісти за теракт. І якщо для отримання зізнання потрібно застосувати тортури, так тому й бути. Проте й докази доволі суттєві: він точно знав смертників, він був в Афганістані і його родичі є в Аль Каїді.
У Макдональда вийшло доволі переконливе кіно, в якому як адвокат Голландер, так і прокурор у виконанні Камбербетча весь час сумніваються у правильності своїх вчинків. І єдине, що дозволяє їм лишатися чесними перед собою – це неуклінне слідування своїм принципам. Навіть коли всі навколо переконують змінити думку.
Єдиний, хто не сумнівається у невинності Слахі – це він сам. Чоловік продовжує повторювати, що непричетний до терактів і вірити, що вийде на волю навіть після 6 років ув’язнення та 70 діб тортур. Його зіграв номінант на премію BAFTA Тахар Рахім. І зробив це настільки переконливо, що разом з Фостер отримав номінацію на Золотий глобус, і, напевне, буде змагатися за Оскар. Раджу також зацінити цього актора в серіалі «Змій» (The Serpent) від BBC One та Netflix.
Кевін Макдональд спеціалізується на документальному кіно. Він отримав Оскар за стрічку «Один день у вересні», присвячену вбивству 11 ізраїльських спортсменів під час Олімпійських ігор у Мюнхені в 1972 році. У «Мавританці» документальні прийоми регулярно просковзують у кадр, а апогеєм стає сольний виступ реального Слахі, що пережив справжнє пекло і вийшов на волю набагато пізніше, ніж сподівався. Проте залишився оптимістом. В тюрмі він написав 5 книжок, одна з яких, за його словами, про «знаходження щастя в безнадійному місці». Позитивному способу мислення Слахі варто вчитися, адже вижив він завдяки цьому.
Оптимізмом заряджений і «Мавританець», який з одного боку демонструє, яким нелюдським може бути обличчя уряду США, коли потрібно знайти і покарати винного. А з іншого, картина Макдональда нагадує, що у тих самих Сполучених Штатах можливо добитися правосуддя і видати мемуари про тортури, сидячи у таємній військовій в’язниці.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі серіали за реальними подіями
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
