З чого почати рецензію на фільм, який тобі сподобався? З констатації цього факту. Так приємно усвідомлювати, що класні українські фільми вже не є щасливим виключенням. Особливо українські фільми про війну з росією, адже зважаючи на момент в історії, їх цінність зростає багаторазово. А якщо додати той факт, що знімальний процес почався напередодні ковіду і потім захопив усі його хвилі (а тепер ще й повномасштабне вторгнення рф), то здавалося, що тільки диво допоможе цьому фільму бути хорошим. І це диво сталося. Тільки диво це не якась сліпа вдача, а наполеглива праця команди фільму, яка, будемо сподіватися, знайде своє визнання.
Мабуть, єдиним слабким місцем є вступ – він виглядає зім’ятим та вимученим. Може автори хотіли швидше перейти до безпосередньо воєнної частини фільму, може загальний хронометраж став занадто великим, і довелося “різати” те, що було знято, а може просто не вистачило досвіду – не знаємо і не будемо фантазувати на цю тему. Головне, що коли настає екшн-частина, стрічка стає невимовно красивою.
Ми навмисно кажемо “екшн”, навіть розуміючи, що це може викликати питання, адже тема дуже болюча та актуальна. Іноді здається, що сам предмет війни між росією та Україною настільки сакральний, що не можна сприймати фільми про неї як щось відмінне від глибокої драми (і, відповідно, знімати можна лише тільки пронизливі драми та трагедії). Але це не так. Фільми потрібні різних жанрів, як у мирний час, так і у воєнний. Віддаючи належну данину поваги до захисників та захисниць України, знімати можна у найрізноманітніших форматах (якщо ви бачили “Наші Котики”, то розумієте, що навіть чорна комедія може бути доречною). Останнім классним воєнним фільмом до “Снайпера” був “Черкаси” (дуже рекомендуємо до перегляду), тоді режисер не виводив сольних персонажів на перший план, це була драма різних за складом людей, які опинилися у складній ситуації для них всіх. “Снайпер. Білий ворон”, навпаки, концентрується на долі головного героя, але обирає формат бойовика – і це таке потрібне зараз Україні правильне кіно про війну з росією.
Головний герой живе тихим життям у екологічному будинку (фактично, землянка) під Горловкою на Донеччині зі своєю дружиною. Він працює вчителем математики та фізики у школі. Починається війна, російські військові перетинають кордон. Поодинокі групи перевіряють околиці, двоє військових знаходять хатинку сімейної пари. В результаті дружину вбито (це не спойлер, адже можна побачити у офіційному трейлері фільму), а чоловік тепер одержимий помстою – не тільки за дружину, а взагалі за рідну землю, адже тепер його метою стає вигнання російської наволочі з нашої землі. Спочатку військові скептично відносяться до новобранця, але згодом він доводить, що може виконувати серйозні завдання у якості снайпера.
Смотрите легально на MEGOGO
Еко-поселення під Горловкою? Вчитель математики – снайпер? Чи не занадто далеко від реальності, може сценаристи трохи відірвалися від того, що насправді відбувалося на війні? Так можна було б подумати, якщо б ця історія не базувалася на реальних фактах (звісно, з додаванням певної художньої вигадки для драматизму та цільності сюжету). Більш того, на резонне питання про те, що у вступі все виглядає так, ніби для головного героя війна почалася несподівано, але ж перед тим був Майдан, а потім і події на Сході, відповів сам прототип головного героя, Микола Воронін, на передпоказі фільму: “Це тому, що все так і було. Головний герой жив у власному відокремленому світі, а війна відбувалася десь у телевізорі”. І певним чином, це те, що відбувалося із значною частиною українського суспільства: війна – це десь далеко, щось, що відбувається у інформаційному просторі.
Пройшовши навчання (окрема подяка консультантам фільму, реальним снайперам та військовим інструкторам), нові снайпери відправляються на бойові завдання. Результати цих завдань дуже різні. Іноді вони успішні, а іноді це втрати побратимів. Поступово з боку ворога на перший план виходить постать сильного досвідченого снайпера, який завдає відчутних втрат нашому війську. І тепер у Ворона є ще один об’єкт для помсти, тільки дістатися його куди складніше.
Лінія розповіді досить проста і лінійна – власне, це історія втрати і помсти на війні, навряд чи потрібно плести якесь складне павутиння. Класним цей фільм робить виконання, і сценарне, і технічне. Сценарно тут все послідовно та прораховано (а також окрема подяка за відсутність надпатріотичного пафосу). А технічно це декілька складових, які й створюють атмосферу цього захоплюючого бойовика.
Перша – пояснення деталей, як працюють снайпери, як їх тренують, як вони працюють на завданні. Без зайвої складності, без намагання виглядати ефектно. Тут немає пострілів у стрибку із влучанням ворогу в око. Максимально реалістично відображається те, як снайпери виконують свої місії – звісно, у військових, певно, будуть зауваження щодо окремих деталей, але принаймні це виглядає як кіно про реальну війну, а не як бойовики у стилі “Командо”.
Друге – операторська робота. Костянтин Пономарьов встигає і наблизити до глядача кожну дрібну деталь того, як працюють снайпери, як вони маскуються, як готуються натиснути на курок, як вдивляються в поле чи лісопосадку, намагаючись зрозуміти, де сховався ворог, і показати розкішні загальні плани, чи то туман вранці, чи то природні красоти, чи то промислову зону (але вона все одно виглядає дуже ефектно). Є взагалі неймовірна за рівнем виконання сцена вибуху міни, у якій це відбувається у слоу мо з реальними вибухами поруч з акторами. Режисеру зручно покластися на когось, хто може чітко показати у кадрі все те, що він задумав – ідеальна сінергія на майданчику.
Отже, вітаємо – це дійсно класне кіно про війну, яке Україна випускає у надскладний період своєї історії. Цей фільм (і такі фільми загалом) дуже потрібні саме зараз, коли потрібно тримати культурний фронт та доносити правильні повідомлення до глядачів. Це мотивує, це дає порцію натхнення, це вибиває всі ці комплекси меншовартості (як щодо культури, так і загалом стосовно армії, людей, країни), це знищує всі ці застарілі тупі стереотипи про потужну військову машину рф та їх непереможних військових. При цьому ворог не зображується як недолуге бидло, ми бачимо, що є небезпечні та досвідчені військові. Але вони не є непереможними. І вони на нашій землі. Тому рано чи пізно, як абсолютно вірно співає група Surface Tension, “ми вас всіх уб’єм”.
Снайпер. Білий ворон
2022 рік, Україна
Продюсери: Артем Денисов
Режисер: Мар‘ян Бушан
Сценарій: Мар‘ян Бушан, Микола Воронін
У ролях: Павло Алдошин, Марина Кошкіна, Андрій Мостренко, Роман Семисал, Олег Драч, Роман Ясіновський, Олег Шульга
Оператор: Костянтин Пономарьов
Тривалість: 100 хвилин/ 01:40
