Супер Майк: Останній танець (Magic Mike’s Last Dance)

Стівен Содерберг вдруге за свою режисерську кар’єру випускає франшизу-трилогію. Першою, звісно ж, була комедія-пограбування про друзів Оушена, а другою стала мелодрама про життя стриптизера зі Флориди Майка Лейна на прізвисько Супер Майк, котрого втретє поспіль зіграв Ченнінг Тейтум, який і сам перед тим, як стати моделлю і врешті-решт актором, деякий час танцював стриптиз (і судячи з того, що ми бачимо на екрані, досі не втратив форму).

Перший «Супер Майк», що вийшов 2012 року, був драмедією про контраст між тим, яким головний герой є на сцені, і тим, як він почувається і як живе в реальності, за лаштунками шоу. То була водночас і пікантна розвага, що чесно розповідала про професію й бізнес під назвою «чоловічий стриптиз» та вражала дійсно крутими хореографічними номерами (не рахуючи божественно красивих тіл і тілорухів), і гіркувате викриття, що показувало прозаїчну й буденну правду поза поезією достобіса сексуального танцю.

Сиквел (де Содерберг вже не був постановником, лише оператором і продюсером) ніби показував фінансовий і статусний ріст Майка Лейна, що перетворився на власника меблевого бізнесу, але сюжетом про грандіозний стрип-конкурс в Маямі, зрозуміло, знову повертав героя до танців, бо ж саме це він робить найкраще і лише це по-справжньому любить: рухатись як течія (і тілом, і по життю), дарувати жінкам задоволення, бути завжди супербажаним… принаймні на п’ять хвилин виступу.

Триквел починається з того, що доля знову відкотила Майка назад. Меблевої справи немає, сім’ї немає (ані дружини, ані дітей, ані навіть дівчини). Та й танців давно немає. Майкові сорок, розпал кризи середнього віку. А він типу нуль, нічого в житті не досяг, працює барменом… Допоки одна вродлива багатійка (Сальма Хаєк), що випадково дізналася про Майкове минуле і гостро потребує пігулки від образи й приниження, котрих їй завдав зрадливий чоловік, не просить бармена-незнайомця виконати «останній танець»… А потім кличе до великих «пригод американця у Лондоні», де простий флоридський хлопчина здружиться із дворецьким, що знається на «Абатстві Даунтон».

Смотрите легально на MEGOGO

Содерберг вирішив наостанок прибрати з франшизи усі залишки гіркоти і дати глядачам, вірніше насамперед глядачкам майже традиційний ромком (тільки ж, звичайно, з більшим сексом, аніж зазвичай буває в романтичних історіях). А традиційний ромком – це майже завжди сучасне перефразування казки про Попелюшку. Лишень у випадку Содерберга Попелюшкою є не героїня, а герой, бо ж світ змінився, і тепер соціальні ролі жінок і чоловіків максимально пластичні (як танець дивовижного Супер Майка) і взаємозамінні (про соціум і зокрема роль в ньому танцю як первісної мови спілкування і розуміння говорить закадровий голос юної дівчинки-вундеркінда, що розглядає відвертість й чуттєвість танка крізь призму історії і науки і котра наразі лише починає пізнавати як свою, так і чужу сексуальність).

Тож Сальма Хаєк і Ченнінг Тейтум – це ті ж самі Джулія Робертс і Річард Гір у легендарній «Красуні», але навпаки. І якщо багатій Едвард міг дати проститутці Вівіан тільки гроші, наряди, статусність і врешті-решт, певною мірою переступивши через себе, все ж таки місце коханої жінки, супутниці і потенційної дружини, то багатійка Максандра (що називає себе просто Макс… Макс і Майк) дає Майкові дещо набагато цінніше: можливість самореалізації і незалежності. Бо ж сьогодні не 90-ті, і за вікном геть інший світ (і тому класичний спектакль «Сходження Ізабель» у лондонському театрі, який тримає Максандра як компенсацію від чоловіка за зраду, має трансформувати ліричну героїню у корсеті, що традиційно обирає між старим багатим нелюбом і молодим бідним коханим, в жінку, що домінує і, не соромлячись, здійснює найсміливіші фантазії і бажання, і не обирає, а бере все й одразу).

Тобто в сучасному ромкомі від Содерберга Попелюшкою є чоловік, а не жінка, і він, здійснюючи мрію, отримує перш за все не принца і не принцесу, а плацдарм і простір для творчого та професійного самовираження і самовтілення. А жінка в сучасному ромкомі від Содерберга взагалі отримує все. Так, «Супер Майк: Останній танець» – це букет задоволення від режисера глядачкам. І на щастя, не від сентиментального режисера, а від режисера з хорошим почуттям іронії (там, де у вистави має бути антракт, Содерберг пише слово «антракт» на тлі грайливих кошенят, жартівливо підкреслюючи, що в цьому фільмі є все, геть усе, що люблять дівчата) і хорошим почуттям невульгарної, красивої сексуальності.

Анастасія Лях