Фантастичні звірі: Таємниці Дамблдора (Fantastic Beasts: The Secrets of Dumbledore)

Триквел «Фантастичних звірів» – мабуть, не найцікавіша, не найвидовищна і не найказковіша з історій Джоан Роулінг про всесвіт магів та маглів. Проте у ній є дуже особлива, ніби заспокоююча, елегантна стриманість непоказного світла, що малими, але твердими кроками пробивається крізь пітьму у найтемніші і найсмутніші часи.

Дія починається майже там, де призупинились події у фіналі «Злочинів Ґріндельвальда». Креденцій нарешті дізнався від Ґелерта таємницю свого походження: у ньому тече кров Дамблдорів. Хлопчина злий і розгублений, і, здається, іще більш самотній, ніж раніше. Ґріндельвальд, що вважає расу чарівників набагато вищою за расу людей, готує війну проти маглів і має намір цілковито знищити тих, через кого світ магії має ховатися у підпіллі замість того, аби панувати. Та розуміє, що на його шляху стоїть Альбус, що не поступається йому у могутності.

Але боротися з Дамблдором власноруч Ґріндельвальд не спроможний, як і Дамблдор не може направити паличку проти Ґелерта. Світлий і темний маги пов’язані кровною клятвою ніколи не битися один з одним, яку дали ще замолоду, коли були найліпшими друзями і навіть більше ніж друзями… Тож Ґелерт нацьковує на Дамблдора Креденція, а Альбус у свою чергу просить допомоги в магозоолога Ньюта Скамандера, аби зупинити назріваючу війну.

Поплічники Ґріндельвальда крадуть з лісу рідкісне створіння, новонароджене дитинча, ніжне, ламке, вразливе…, яке уміє бачити майбутнє і відчувати душу як хорошої, так і поганої людини. І Скамандеру не вдається врятувати ні малюка, ні поранену мати… Та посіпаки лиходія не помічають, що народилися близнюки…

Смотрите легально на MEGOGO

Ці схожі на оленяток тваринки-двійнята – ніби алегорія-рима до Ґелерта й Альбуса, віддзеркалення кровного зв’язку двох сторін одного всесвіту, які від початку були майже однакові, однаково чисті й однаково світлі, та долі їх розійшлися у протилежних напрямках. І один з близнюків, поглинутий темрявою, виявився живим лише ззовні, тоді як усередині був уже мертвий, бо душу згубив… До речі, Ґріндельвальд Мадса Міккельсена зовсім не схожий на Ґріндельвальда Джонні Деппа. І це, певно, свідомий хід авторів. І досить правильний і з художньої, і з етичної точок зору. Міккельсена, на щастя, не стали фарбувати у платиновий блонд. Бо його Ґелерт – не денді. Новий Ґріндельвальд, як і сивина у його волоссі, сповнений нехай і темної, проте мудрості; нехай чорної і руйнівної, проте філософії. Його антагоністська харизма зріла і стримана, не нарочита, імпозантна, спокійна.

Роки, у які відбувається дія «Таємниць Дамблдора», – це роки напередодні Другої світової. А основні події, звісно ж, невипадково мають місце в Німеччині, а саме в Берліні. І війна, яку намагається розв’язати Ґріндельвальд проти людства, – магічна метафора гітлерівської війни проти людяності, метафора хибної і нарцисичної ідеології вищої раси і метафора геноциду. Тож неважко у протистоянні Ґелерта й Альбуса розгледіти те саме протистояння нацизму і гуманізму, те саме протистояння Гітлера й Черчіля, так само германця й британця (данець Міккельсен – не німець, проте скандинави походять з германських племен, і Ґріндельвальд знаходить підтримку і поміч саме у лавах німецького міністерства магії; а Джуд Лоу – такий самий англієць, як і сер Вінстон).

Та творці фільму не роблять ніяких грубих, прямолінійних натяків, не використовують алюзії на мундири вермахта чи свастику. Лише створюють, навіюють потрібну атмосферу. Берлін виглядає сірим, неспокійним, тривожним…, з закляклим у повітрі передчуттям тяжкого насуваючого мороку й страшного нищення. І настрій цей ні з чим не сплутати, не дивлячись на стриманість візуального вираження… Так само стримано цього разу виглядає і магія «Фантастичних звірів», яка ніби вичікує, збирається силами, закипає на малому вогні. І так само стриманою є любовна драма, ледве помітний відгомін виру і болю, тінь від діри, що залишилася у серці Альбуса від кохання до Ґелерта.

Та на фоні цієї множинної стриманості ще більш промовисто, гучно, виразно лунає мотив толерантного зближення і єднання двох рас і двох світів: світу магів і світу маглів, які віднині вже не є недоступними один для одного (і як то кажуть, будуть міжрасові шлюби, будуть міжрасові діти, буде новий позбавлений расової ненависті світ). І звичайний пекар Якоб Ковальський просто так сидить собі на лавці у Гоґвортсі, теревенить з малими першокурсниками-чарівниками, ніби у гостях у доброзичливого сусіда. І цей звичайний булочник (хоча ні, він хороший булочник, він пече надсмачні пундики) навіть тримає в руках чарівну паличку. Ну, майже чарівну… Не все ж і одразу. І Київ не день будувався.

Анастасія Лях