65

Нехай «65» і не найкращий survival сай-фай і має досить лінійний нехитрий сюжет, проте харизми й таланту Адама Драйвера у поєднанні з магнетичним жанром космічної наукової фантастики цілком достатньо, аби проєкт видався привабливим. До того ж в актора склався доволі потужний як в емоційному, так і в професійному плані тандем з п’ятнадцятирічною Аріаною Грінблатт, з якою вони, по суті, відіграють не просто головні, а єдині ролі.

65 – це 65 мільйонів років тому. Саме тоді відбувається дія картини. Закадровий голос каже, що задовго до появи людства на інших планетах вже існували надзвичайно розвинені цивілізації, які досліджували космос. Далі у кадрі з’являється ідилічна картинка на узбережжі зі скелями у формі хвиль. Родина – батько, мати і донька-підліток – дихають злегка прохолодним морським повітрям (лишень донька дуже бліда і кашляє) і обговорюють скорий від’їзд тата. Герой, аби заробити гроші на лікування дівчинки, відправляється пілотом у космічну пасажирсько-дослідницьку подорож терміном на два роки.

Десь на півдорозі корабель зіштовхується з уламками метеорита і зазнає аварії. Космічний апарат падає на невідому (тобто на неідентифіковану бортовим комп’ютером планету), і всі, окрім героя Драйвера, гинуть. Спершу він надсилає сигнал SOS, та потім видаляє повідомлення і сигналізує нове: «Всі загинули, поміч непотрібна». Пілот готується вмерти на чужій непривітній планеті і кинути останній погляд на картки із голограмними відеозаписами дочки… Та раптом в одній з кріо-капсул, де спали пасажири, просинається жива і здорова дівчинка-підліток… Тепер цим двом, що спілкуються різними мовами і геть не розуміють одне одного (та попри непорозуміння символізують міцний зв’язок батька і доньки), доведеться виживати у незнайомому небезпечному світі із грузькими болотами, киплячими гейзерами, кусючими комахами і… смертоносними велетенськими рептиліями… Цим світом є Земля епохи динозаврів.

«65» – суміш «Чужого», «Парка Юрського періоду» та «Інтерстеллара». Мабуть, найбільш цікаве у цьому нібито посередньому проєкті – перевернута концепція. Адже зазвичай космічні сай-фаї розповідають про астронавта-землянина, що летить у далекі куточки всесвіту і десь на незнайомій планеті зіштовхується з чудернацьким ландшафтом, отруйними рослинами і монструозними тварюками. Та автори «65» нагадують елементарну істину: будь-яке невідане місце, котре для когось є милим домом, для іншого є страшною, лячною, загрозливою пасткою, де навіть смачні і безпечні ягоди ожини, якщо бачиш їх уперше, видаються отруйним вовчим ликом.

Смотрите легально на MEGOGO

Перша третина і фабулою, і атмосферою нагадує стрічку «Чужий: Заповіт». Ця частина темна, похмура і досить моторошна. Пілот-астронавт з високотехнологічною зброєю на нерозпізнаній планеті, де навіть ґрунт до нього ворожий (хоча повітря придатне для дихання без кисневої маски), натрапляє на жахні сліди страхітливого убивчого чудовиська. І для нього динозавр – цілком те саме, що і ксеноморф: чужий дуже агресивний організм.

Друга третина переключається з горору на пригоду. Кольори змінюються з чорних на зелені, і навіть має місце дрібка гумору. Це вже «Парк Юрського періоду». А далі, коли історія фокусується на драмі між донькою і батьком (де перша надсилає у холодний мовчазний космос ображені повідомлення, а другий не стримує сліз, точнісінько як Джессіка Честейн і Меттью МакКонагей), спостерігаємо камерну і дешевшу версію фантастики Нолана. І можливо, стрічка би виграла, якби автори виключили з формули пригоду про ящірок і поєднали космічний горор із сімейною драмою.

Персонажі Драйвера і Грінблатт (остання грає не ту доньку, що залишилася вдома, а ту «доньку», що буквально і фігурально впала з небес, аби стати героєві новим стимулом до життя і повернення) прописані не настільки глибоко, наскільки актори їх втілюють. Бо обидва вкладають в образи більше, аніж пропонує вузький і дещо обмежений сценарій. І цікаво, що умовні «захисник» і «та, що потребує захисту» періодично міняються місцями і однаково потребують як фізичної, так і психологічної помочі одне одного. Тож замість того, аби бути нерівноправною халепою дорослого й дитини, історія виявляється виживанням двох цілком дорослих, сильних і розумних, котрі долають зовнішні загрози чужої місцини і внутрішній бар’єр чужих одне одному людей… При цьому вони – іншопланетяни, що спостерігають трансформації доісторичної Землі.

Анастасія Лях