З одного боку, напевно вже всім (крім Джеймса Кемерона) цілком очевидно, що приголомшливого ефекту першого «Аватара» від жодного із продовжень точно не буде, наскільки би не просунулися вперед технології і майстерність комп’ютерних художників; бо оригінальна і щира історія дійсно дивовижної планети Пандора закінчилася ще тоді, коли паралізований морпіх, не підкорившись самодурним і солдафонським наказам командування (котре в свою чергу виконувало накази зажерливих і цинічних гігантських земних корпорацій), перейшов на бік аборигенів і через кохання, і через «магічний» шанс встати з інвалідного крісла і побігти, і через невибитий остаточно із закутків серця тупою армією і тупим урядом гуманізм, який не може змиритися з геноцидом, екоцидом, крадіжкою і вичерпанням чужих природних ресурсів. Тоді бунт одного морпіха перетворився на маленьку перемогу Пандори попри те, що мала перевага далася ціною великого спустошення і що смак торжества був зіпсований гіркотою очікування неодмінно нового прибуття колоністів, які ніколи не відмовляться ані від імперських, ані від капіталістських амбіцій, бо вони – люди…
Вже після другої частини «Шлях води» було зрозуміло, що оригінальний сюжет про Пандору вичерпаний і всі наступні будуть самоповторюватися знову і знову, допоки Кемерон не збагне марнотратство творчих, фізичних, часових і матеріальних зусиль на франшизу, що вовтузиться на одному місці і сплющує власною колосальною вагою свої світлі ідеали і моральні меседжі, все більше перетворюючись (попри живу зйомку і живих акторів) на мультиплікацію, геть відірвану від бодай натяку на реальність.
Але з іншого боку, треба визнати, що третій фільм «Вогонь і попіл» виявився резоннішим за «Шлях води» і, злізши з голки голої візуальної феєрії, більше наблизився до внутрішньої насиченості оригінальної стрічки. Тут рішення і дії стали радикальнішими, вибір складнішим, характери суперечливішими; незграбні діти сімейства Саллі подорослішали і витягли сценарій із лазурової люльки більш зрілою (кольору глибинної морської хвилі) поведінкою і вчинками, що досягли і навіть перевершили свідомий ментальний рівень батьків… Нова антагоністка Варанг, лідерка агресивного племені дикунів-самовигнанців (Уна Чаплін, найбільше відома глядачеві як Таліса Старк з «Гри престолів», найсумніша жертва «червоного весілля»), запалила іскру і буквально, і фігурально. А Зої Салдана, повернувши Нейтірі пам’ятний хижий вищир у дарвіністському позитивному контексті, вкотре продемонструвала, що її драматичний потенціал значно об’ємніший за вимоги намальованих блокбастерів.
… Боги мовчать. Туземці освоюють завезену на «континент» вогнепальну зброю («вогняне» плем’я під проводом Варанг є відсилкою до тих індіанців під час білої колонізації Америки, котрі пішли на колаборацію з колоністами, проміняли томагавки і стріли на рушниці і зрештою посприяли винищенню свого ж народу). Китобої не зупиняться, поки не вб’ють останнього кита і не вичавлять з величної плоті останні краплі ворвані та спермацету, занапастивши останню величну душу… (на Пандорі все це зветься інакшими словами, та смисл той самий). А боги все ще мовчать… За «зраду людської раси» колишньому капралові Джейку Саллі, що знову йде шляхом капітана Джона Сміта і лейтенанта Джона Данбара, загрожують публічна (а на Пандорі вже встигла облаштуватися і скупчитися ціла земна публіка, невелика, та цілком достатня для однієї показової страти) ганьба і публічний розстріл… А боги все ще підступно і вперто мовчать… Як Авраамові колись довелося підняти ножа над власним сином Ісааком, Джейкові доводиться підняти ножа над прийомним сином Спайдером… А боги все ще так само мовчать… Нейтірі, розриваючись ізсередини, нарешті зізнається уголос у найтемнішій і найболючішій, найстрашнішій і найпотаємнішій думці: що ненавидить і винить в усіх бідах (обплутана і засліплена люттю майже Медеї) людське єство свого обранця і людську половину власних дітей… А боги… мовчать…
Власне, про мовчання богів (серед високотехнологічної безумовно принадної і вражаючої, та все ж мішури) Джеймс Кемерон і зняв цей більше ніж тригодинний триквел. І вперше показав обличчя Великої Матері Ейви, котра ігнорує, ігнорує, ігнорує, ігнорує, ігнорує… множинні лиха і глобальні трагедії своїх вірян, а потім хоч і поблажливо повертається до незліченних молитов лицем, але анфас все рівно не показується… Боги такі боги, й на всіх планетах, в усіх всесвітах однаково глухі й пихаті.
Анастасія Лях
Аватар: Вогонь і попіл (Avatar: Fire and Ash)
2025 рік, США
Продюсери: Джеймс Кемерон, Джон Ландау
Режисер: Джеймс Кемерон
Сценарій: Джеймс Кемерон, Рік Джаффа, Аманда Сільвер
У ролях: Сем Вортінґтон, Зої Салдана, Стівен Ленг, Сіґурні Вівер, Джоел Девід Мур, Сі Сі Ейч Паундер, Мішель Єо, Джованні Рібізі, Кейт Вінслет, Кліфф Кертіс, Іді Фалко, Брендан Ковелл, Джемейн Клемент, Британ Далтон, Джек Чемпіон, Бейлі Басс, Девід Тьюліс, Уна Чаплін
Оператор: Рассел Карпентер
Композитор: Саймон Франґлен
Тривалість: 192 хвилини/ 03:12
