Банші Інішерина (The Banshees of Inisherin)

Через п’ятнадцять років після свого дебюту «Залягти на дно в Брюґґе» ірландський режисер Мартін МакДона зняв ще одну бадді-трагікомедію з найдушевнішим акторським тандемом Коліна Фаррелла і Брендана Глісона. Але цього разу аж ніяк не кримінальну, а екзистенційну. Ще більш ірландську. Ще більш зрілу і вдумливу. Але менш веселу і геть не динамічну. Проте тут цей вбивчо нудливий темп на сто відсотків виправданий. І персонажі Фаррелла й Глісона цього разу зовсім інакші, хоча між ними вібрує той самий міцний і нерівний зв’язок «батька» і «сина», та сама прониклива й цупка зворушливість.

Події розгортаються у 1920-х роках на вигаданому ірландському острові Інішерин (справжній називається Інішир). На материку палає війна між ірландськими революціонерами і британською армією. Але на Інішерині надзвичайно тихе життя так само повільно тягнеться своїм звичаєм. Тут ніби усе є незмінним. І широченні пустирі, і мальовничі відсторонені ландшафти, і пасторальне життя пастухів, що мають в житті єдину розвагу – вечір після робочого дня за пінтою пива у єдиному місцевому пабі. Боротьба проходить повз Інішерин. Все проходить повз Інішерин.

Фермер Подрік (Фаррелл) охоче приймає цю статичну незмінність і навіть любить її, і не жадає нічого більшого. Він не має дружини й дітей, живе разом із незаміжньою сестрою (яка дуже начитана і знає значення мудрованих слів), щовечора ходить у паб, обожнює свою худобу наче домашніх пухнастиків (особливо маленьку ослицю Дженні) і має кращого друга Колма (Глісон), що грає на скрипці. Подрік недалекий, але добрий. Він захищає місцевого дурника Домініка (не менш точний у портретуванні сільського образу, аніж старші колеги, Баррі Кеоган), котрого б’є батько-поліцейський. І нікому не робить шкоди… Та несподівано радикальні зміни вторгаються і в його незмінне буття. Раптово і безпричинно Колм заявляє, що більше не хоче з ним розмовляти і взагалі знатися. І навіть погрожує, типу якщо Подрік зі своєю настирливою дружбою не відчепиться, то Колм відрубає собі пальці та кине Подрікові на поріг…

Банші – відьма чи фея з ірландського фольклору, що з’являється біля будинків людей, котрі невдовзі мають померти, голосінням сповіщає про трагедію, що неодмінно станеться. Лячна стара час від часу навідується до хатини Подріка, тож зрозуміло, що щось погане таки точно матиме місце у кульмінації чи у розв’язці.

Смотрите легально на MEGOGO

Нова стрічка МакДони лише здається драмедією про сварку двох друзів з фірмовою ірландською іронією. Насправді вона набагато складніша і глибша. І насправді дуже сумна, а подекуди навіть страшна і жорстка. Проблематика цієї історії зовсім не у буденній сварці приятелів, і від гумору майже одразу віє густою похмурістю і погідним буколічним жахом. У місці, де нічого не відбувається і життя схоже на молоко на плиті, що ніколи не закипає, смерть, про яку сповіщає банші, є єдиною подією і єдиним маленьким струсом. Режисер робить війну за незалежність Ірландії невидимою й нечутною глядачеві. Інішерин як уособлення відчуженості від великого світу і великих подій існує окремо від революцій і реформацій і задовольняється таким от темним, бездіяльним, але позитивним існуванням.

Одного дня саме пробудження від вічного інішеринського сну змушує старшого Колма відхреститися від багаторічної дружби з Подріком. Його вік, його освіченість, його тяжіння до мистецтва на порозі старіння і наближення смерті силують замислитися над речами, вищими за кізяк і пиво. Над війною на материку, над музикою, над Моцартом, над тим, аби залишити хоч якийсь слід після себе в історії. Йому здається, що витрачати дорогоцінні хвилини на беззмістовні розмови з Подріком у час визначного руху і грандіозних змін – це марнотратство. Йому здається, що він кров з носа має що-небудь зробити. Хоча б написати власну партитуру (в «Безіменній зірці» Козакова, де події відбуваються у глухій румунській провінції, був персонаж Удря, вчитель музики, що мріяв створити надзвичайно красиву мелодію, але за браком інструментів вона існувала лише в його голові).

Колм здається жорстоким. І нам, глядачам, хочеться засудити його холодне ставлення до бідолашного добряка Подріка. Але насправді Колм аж ніяк не відчуває до друга ані ненависті, ані зневаги. Він просто зіткнувся з екзистенційною кризою і потужним меланхолійним відчаєм. Таким сильним і непоборним відчаєм, що вдався до радикального самокалічення… Говорячи про пухкі пальці-сосиски, розкидані на подвір’ї, МакДона ніби намагається залишатися на території чорної комедії, проте сміятися аж ніяк не хочеться. І врешті-решт над «Банші Інішерина» хочеться неголосно плакати, уподібнюючись феї з фольклору.

Герой Коліна Фаррелла – маленька людина без думок і рефлексій. Але з такими щирими і дужими емоціями, що йому неможливо не симпатизувати. Так, його геть не турбують ані революція, ані Моцарт. Його турбують ослиця Дженні і той незбагненний і вельми неприємний факт, що старий друзяка чомусь затаїв образу, чомусь став мовчазним і лихим і п’є пиво за іншим столом. Подріка не хвилюють великі проблеми великого світу. Але саме Подрік і тільки Подрік проживає своє маленьке життя у щасті й гармонії. І сьогодні ввечері, і завтра ввечері, і післязавтра ввечері він вип’є свою пінту пива і ляже спокійно спати, обіймаючи коня, віслюка чи корову; відчуваючи любов і тепло в душі.

Анастасія Лях