Безвихідь

В прокат майже непоміченим вийшов фільм «Безвихідь» (No Escape) Тараса Костанчука, колишнього бійця добровольчого батальйону «Донбас», чий дебют у якості актора та сценариста – стрічка « Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас”» – побачила світ у 2019 році. Своє нове кіно Костанчук не лише написав, але й поставив власноруч, а також знову виконав одну з головних ролей.

«Безвихідь» (No Escape)

«Безвихідь» – це камерна стрічка, події якої розгортаються в підвалі багатоповерхівки у Чернігові на початку повномасштабного вторгнення. Під час обстрілів на світанку 24 лютого до підвалу спускаються жителі району, після чого єдиний вхід завалює вибухом. 14 осіб лишаються замкнутими в обмеженому просторі на тиждень, не уявляючи, чи встояло їхнє місто перед російською навалою.

Така експозиція дозволяє зробити кіно з мінімальним бюджетом. І зйомки дійсно проходили у підвалі 5х5 метрів протягом усього 10 днів. В той же час, фільм, базований виключно на взаємодії персонажів, вимагає якісного сценарію та відповідної акторської гри. Треба віддати Костанчуку належне, він не лише прописав бекграунд для різнопланових персонажів, але й зібрав крутий акторський ансамбль, учасникам якого дозволив імпровізувати у заданих героям рамках.

«Безвихідь» (No Escape)

Смотрите легально на MEGOGO

Наприклад, акторка Ірма Вітовська зауважила, що в такому тісному підвалі стільком людям просто не було б чим дихати, особливо після того, як імпровізований туалет наповниться. Це стало поштовхом для дописування сцени з пробивання вентиляційного каналу. Сам же Костанчук, не будучи професійним актором, щоб краще вжитися в роль і передати перетворення персонажа, голодував протягом дев’яти знімальних днів.

Хто ж опинився у підвалі? Ключові персонажі – це два ветерани Афганської війни. Першого, відвертого патріота, зіграв сам Костанчук, другого, який після служби в армії встиг ще й відсидіти – Володимир Беляєв. Саме ці два альфа-самці ототожнюють протилежні погляди на сучасну українську історію, які панують у підвалі, і, відповідно, надії на те, хто ж відкопає вхід: росіяни чи наші. Персонаж Беляєва, який блискуче відтворив зека, став і центральним двигуном усього сюжету.

«Безвихідь» (No Escape)

Також у підвал потрапили дальнобійник (Олександр Мавріц), двоє чеченців (Федір Ольховський та Ренат Сєттаров), молодий патріот (Михайло Дзюба), айтішник (Ігор Колтовський ) з дружиною акторкою (Катерина Стаценко), студент з Ефіопії (Карлос Соареш) та його вагітна жінка (Анна Юлюгіна), місцевий чиновник (Олег Драч) з дружиною (Ірма Вітовська), хірург (Богдан Бенюк) та ще один житель кварталу (Сергій Детюк).

Режисер і сценарист не надто заглиблюється в історії персонажів, та й важко було б це зробити за такої їх кількості, але дає достатньо бекграунду кожному, щоб за ними було цікаво спостерігати. Цей набір доль та світоглядів можна вважати непоганим зліпком суспільства, якому у безвихідній ситуації доводиться робити вибір. Адже їжа закінчується, а з нею і терпіння у людей, тож політичні перепалки день за днем, вірніше ніч за ніччю, адже світло в підвалі з’являється саме по ночах, переростають у зіткнення.

Примітно, що Костанчук очікувано поділив чоловічих персонажів на відважних і боягузів, на патріотів та пристосуванців, яким «какая разніца» і «не все так однозначно». А от жіночі образи – усі поголовно сильні та патріотично налаштовані, навіть молода вагітна студентка заявляє своєму ефіопському чоловікові, що навіть після бомбардувань нікуди не поїде, а от він має йти у воєнкомат і захищати свою родину та свою другу Батьківщину.

«Безвихідь» (No Escape)

Та не обійшлася стрічка Костанчука й без вад. І мова не стільки про невдалий постер, старомодні інтертитри і зайвий вступ з кадрами війни та мерзенною мармизою російського диктатора, як про слабкі й надто передбачувані діалоги. Три чверті хронометражу займають тьмяні політичні суперечки без достатньої інтриги, які просто нудно слухати, а справжня драма розгортається в останні півгодини.

Щось подібне можна було побачити у фільмі «Кіборги. Герої не вмирають» Ахтема Сеітаблаєва, де люди різних доль та вірувань захищали Донецький аеропорт і сперечались щодо поглядів на політику та патріотизм. Але Сеітаблаєв цю полеміку вдало розбавив дорогим екшном, чого у фільмі Костанчука зі зрозумілих бюджетних обмежень немає. Додайте до цього хронометраж у добрі дві години, часті логічні хиби і патетичний фінал, і ризикуєте, що глядачі сприймуть «Безвихідь» як затягнуте кіно без бажаної глибини. Лише гарно підібрані актори і операторка Тетяна Дуднік («Максим Оса: золото Песиголовця», серіал «Перші дні») рятують стрічку від фіаско.

Фільм «Безвихідь» вийшов непоганою, хоч і не без явних огріхів, спробою передати стан українського суспільства під час війни і продемонструвати на прикладі когорти людей у підвалі різні стратегії «виживання» громадян в екстраординарних умовах. Якщо попервах героям картини вдається уникати конфлікту через харчі, то з плином часу усім до останнього доводиться вирішувати, людей у формі якої держави вони воліють побачити на порозі підвалу, коли їх звільнять. Якщо є в житті моменти, коли стояти осторонь і бути аполітичним не можна, то українці знаходяться саме в такій ситуації, немов говорить нам автор стрічки.

Дмитро Сидоренко

«Безвихідь» (No Escape)