Бойовий поні (War Pony)

Американська актриса Райлі Кіо, онука Елвіса Преслі, неодноразово демонструвала акторський талант (глядачам вона відома здебільшого за фільмами «Шалений Макс: Дорога гніву» та «Дім, котрий побудував Джек», але найкращі свої ролі Кіо виконувала і продовжує виконувати у маленькому незалежному кіно, такому як «Американська любка» і «Зола», а також на телебаченні), якось продемонструвала музично-вокальний талант (у міні-серіалі «Дейзі Джонс і the Six»), а на додачу ще й талант тонкої, вдумливої, образної, чесної сценаристки і постановниці, випустивши у співавторстві режисерський дебют «Бойовий поні», котрий отримав на Каннському фестивалі «Золоту камеру».

«Бойовий поні» – інді-драма про життя індіанців племені лакота у резервації в Південній Дакоті (про всяк випадок: інді-драма означає не драму про індіанців, а драму незалежного виробництва від англійського independent). Ми спостерігаємо за двома паралельними лініями: життям двох індіанських хлопців, старшого Білла і молодшого Мато, котрі намагаються виживати у маленькому обмеженому світі відчуженої глушини, куди індіанців два століття тому витіснили білі колоністи. Білл (персонаж дивним чином дуже нагадує головного героя української трагікомедії «Королі репу», Казана у виконанні Михайла Дзюби, і не лише через те, що теж носить снепбек), не дивлячись на юний вік, вже є батьком двох синів, котрих зробив двом різним дівчатам, і легковажно живе то там, то сям, та все ж дітей не полишає і з горем пополам силиться про них піклуватися. Коли з тюрми дзвонить мати першого сина, типу колишня подружка, котру заарештували за якесь дрібне порушення, і просить внести за неї заставу чотириста доларів, Білл вирішує замість того ліпше придбати собаку, пуделя-суку вартістю майже тисяча доларів, бо йому обіцяють, що цуценята продаватимуться кожне за дві тисячі.

Мато живе з батьком, котрий торгує метом (метамфетаміном) і потрохи цупить в тата наркотик, підсипаючи у пакети кухонну сіль. Коли батько-наркоторговець про це дізнається, то ледь не душить сина до смерті, а потім виганяє з дому (згодом торговця знайдуть втопленим у канаві: його босам або клієнтам, певно, теж не сподобалася сіль у пакунках). Мато попроситься жити до тітоньки, що ніби утримує приватний притулок, хоча насправді то притон, де діти по ночах фасують той самий мет.

До речі, а де Білл взяв стільки грошей, аби купити пуделя? Він випадково познайомився з одним білим фермером, котрий має індичу ферму (прибутковий бізнес, особливо на День подяки), і виконав для нього кілька дуже особистих доручень (таких, про які не має знати дружина фермера), та й зрештою отримав підробіток на індичій фабриці. На додачу напрочуд мила дружина роботодавця подарувала Біллові для Біллової дівчини сережки, які вже не носить… І навчила смакувати червоне вино…

Смотрите легально на MEGOGO

Наративи «Бойового поні» (варто зазначити, що ніякого буквального поні у фільмі немає, це метафора, алегорія «маленького солдата», котрими зрештою стають і Мато, і Білл, наважуючись на спротив, «маленьку війну» проти реальності і, зокрема, білої реальності, котра перетворила колись самобутнє і вільне індіанське буття на фантом, щезаючий відгук далекого минулого) здаються соціальною чорнухою. Проте режисерки Райлі Кіо і Джина Геммелл твердо відмовляються від чорнушної тональності й намагаються (і точно мають на цій ниві успіх) «освітити» історії Білла і Мато. Герої спершу пливуть за течією, потім стають жертвами обставин (а якщо говорити глобально, то жертвами американської історії), та врешті-решт все ж переоцінюють свій підневільний статус і роблять самостійний радикальний вибір.

Спершу вони приймають даність, завезену білими загарбниками на американський континент: штучні наркотики, марочне вино, вгодовану індичину на День подяки… Біллові навіть подобається «смакувати» червоне вино…, та потім хлопця вивертає цим білим лакшері-стайлом в унітаз. Так само і білі фермер з дружиною спершу здаються толерантними благодійниками, і коли дружина розповідає, що якось один з їхніх робітників, мексиканець, нагидив на їхній газон, чоловік обережно її виправляє, мовляв, на газон нагидив «просто один з робітників, котрий суто випадково виявився мексиканцем». Та насправді вони такі самі інтервенти, як їхні пращури, і коли фермер замовляє індіанських дівчат, його дружина про це знає і чоловікові сексуальні уподобання пояснює так: «Просто лише індіанки погоджуються задешево або задарма».

І Білл, і Мато періодично бачать на своєму шляху бізона, великого і величного, повільного і мовчазного. Вірніше бачать примару минулого. Колись на індіанських землях були десятки мільйонів бізонів, царствених диких тварин, так само неприручених, незалежних, вільних, як і самі індіанці. Білі колоністи майже повністю винищили американських бізонів, як і самих індіанців. Білі мисливці вбивали тварин заради шкури, а білі воєначальники наказували їх вирізати, розуміючи, що без бізонів індіанцям не вижити, тож наслідком викорінювання дикої худоби прерій стане викорінення корінних народів… Після двох паралельних геноцидів бізонів (у фільмі роль бізона фігурально грає пудель – тварина, до якої прикипів Білл і котру білий фермер цинічно забрав) майже не лишилося, а індіанці зачинилися у резерваціях. Білий експансіоніст так і лишився білим експансіоністом.

Анастасія Лях