Жоден ромком за всю історію голлівудського (і ясно що і світового загалом) кіно не перетворювався на таку довгограючу франшизу, як це зробив «Щоденник Бріджит Джонс». Але найбільш вражає навіть не цей факт, а те, що четверта частина виявилася набагато кращою за другу і третю і повернула ту саму велику глядацьку любов (і спорідненість) до «вічної невдахи» Бріджит, яку ми відчували в епоху найпершої стрічки.
Цілком правильно і логічно, і закономірно, що історія змістилася з романтичної комедії у бік мелодрами з комедійними елементами. Дорослі жарти про стосунки і секс так і лишилися дорослими, проте нарешті подорослішала і сама Бріджит Джонс. Так, героїня Рене Зеллвеґер (не втомлює дивувати той факт, що дівчина родом з передмістя Г’юстона у Техасі стала найкультовішою британською персонажкою) попри невмирущу любов до недоречних міні-спідничок нарешті стала зрілою в усіх можливих сенсах (але не нудною). Відповідно її історія перестала підлаштовуватись під потреби молоді і розповіла всю правду про вік: вік не лише Бріджит Джонс, а вік 50-річної жінки загалом, якій буває самотньо і важко, і страшно, і соромно, і дискомфортно, проте бажання закохуватися нікуди не зникає і виявляється сильнішим за реальність невблаганного часу.
Так, вічний плейбой Деніел Клівер (Г’ю Ґрант) повстає з мертвих (у третій частині, нагадаю, Бріджит була на його похороні в оточенні купи його модельних і немодельних, але переважно модельних пасій), а от Марк Дарсі/ Колін Ферт (коханий чоловік героїні і батько її двох дітей, про якого Бріджит дуже давно, після кількох перших знайомств, казала, що в того «кілок у дупі застряг») навпаки, ще до вступної сцени виявляється померлим (авторка романів про любовні пригоди незграбної англійки Гелен Філдінг сама теж овдовіла: вона втратила партнера якраз того року, коли на екрани вийшов третій фільм «Дитина Бріджит Джонс»). Сумуючи, згадуючи, оплакуючи, все ще міцно кохаючи…, вдова місіс Дарсі (не без допомоги старих вірних друзів) тим не менше намагається розпочати нове життя: стати більш вправною матір’ю (принаймні завести вправну няню), повернутися на роботу, перестати виходити на вулицю нерозчесаною і в піжамі і… знову ходити на побачення…
Смотрите легально на MEGOGO
Дуже важливо, що ані сама героїня, ані її франшиза більше не силяться молодитися (як було, приміром, у «Дитині»). І водночас на пенсію теж не поспішають. І фільм, і Рене Зеллвеґер (як екранна, так і реальна) філігранно утримують баланс між романтикою і цинізмом, юністю і старістю, минулим і теперішнім, ностальгією і тверезим поглядом у завтрашній день. Як і завжди, не надто розумна і не надто розважлива Бріджит керується імпульсом, ухвалює дурнуваті рішення, робить криві хибні кроки… Проте водночас її життя (цитуючи одну зі сцен) більше не уподібнюється життєвому циклу мухи дрозофіли. Легковажні вчинки вона полірує (нехай і не одразу) зваженими і подекуди навіть мудрими переоцінками.
Так, антиклепки вистачає, аби у меланхолійній любовній журбі та розчаруванні (і вікових комплексах) сумнівним б’юті-препаратом надути губи («Взагалі-то я займаюся дещо іншими губами…, – каже гінекологиня у виконанні Емми Томпсон. – Але все ж випишу вам антигістамінне, воно зніме алергічний набряк. Однак ліків від тупості досі не винайшли». Її два епізоди, сповнені доброзичливого емпатичного цинізму, відповідають за найсмішніший бік стрічки. В іншому фрагменті вона вчить 4-річну дівчинку правильно вимовляти слово «сифіліс»). Та водночас клепки, що протидіє антиклепці (як скаже в одній із фінальних сцен самотній шкільний учитель в обличчі Чиветела Еджіофора, що послуговується свистком як інструментом не стільки контролю над учнями, скільки самоконтролю над падінням у сплін…, «третій закон Ньютона завжди подобався йому більше за другий»: на кожну дію завжди знайдеться протидія), вистачає, аби тверезо відрефлексувати на паніку 28-річного коханця і… не переспати ще раз із Деніелом Клівером (який завжди був поганим бойфрендом, проте виявився непоганим другом).
«Закохана у хлопця» – насправді не про закоханість у хлопця. Четверта (і напевно що заключна) частина пошуків любові Бріджит Джонс, наповнена римами й алюзіями до попередніх картин (приміром, погляд знизу на дупу, застряглу на дереві в позі обіймів, є посиланням на знаменитий репортаж з пожежної частини), – про спогади і реалії, в яких треба навчитися існувати в балансі між пам’яттю (про загиблого чоловіка, померлого батька, залишену в минулому молодість…) і дійсним моментом. І якщо дивитися на перебіг життя очима нової (нарешті дорослої, але не млосної) Бріджит Джонс, то навіть старий дурнуватий светр із оленем, який лежав важким тягарем на дні пам’яті, може сісти на щасливого 8-річного сина в розпал (ще одного) новорічного свята і перетворитися на… найкращий момент.
Анастасія Лях
Бріджит Джонс: Закохана у хлопця (Bridget Jones: Mad About the Boy)
2025 рік, Велика Британія/ США/ Франція
Продюсери: Тім Беван, Ерік Фелнер, Джо Воллетт
Режисер: Майкл Морріс
Сценарій: Гелен Філдінг, Ден Мейзер, Ебі Морган
У ролях: Рене Зеллвеґер, Г’ю Ґрант, Чиветел Еджіофор, Лео Вудалл, Колін Ферт, Емма Томпсон, Джим Бродбент, Джемма Джонс, Ніко Паркер, Лейла Фарзад, Саллі Філліпс, Ширлі Гендерсон, Джеймс Келліс, Айла Фішер
Оператор: Сьюзі Лавелл
Композитор: Дастін О’Галлоран
Тривалість: 125 хвилин/ 02:05
