Так, любовна хімія (ще й під старий гіт Мадонни) між Раяном Рейнольдсом і Г’ю Джекманом повноцінно замінила любовну хімію між Раяном Рейнольдсом і Мореною Баккарін. Повернення Росомахи попри очевидну щиру комерційність виявилося щиро ностальгійним і у хорошому сенсі сентиментальним на контрасті з невід’ємним цинізмом Дедпула. Гумор від велемовного лихослівного неполіткоректного суперантигероя, котрого «страпоном не налякати», не став, на щастя, сімейнодіснеївським, а лишився на тому ж кіноманському рівні, так би мовити, «інтелектуальної дрочки».
Пародія на «Шаленого Макса» з глузливою поправкою на авторські права, жарти про приєднання до Месників і омріяну поїздку до Диснейленду на кістках студії Fox, реінкарнація із забуття-пекла тих марвелівських супергероїв, що існували поза кіновсесвітом Marvel і були або трешом (Електра у виконанні Дженніфер Гарнер), або трешовим культом (Блейд у виконанні Веслі Снайпса), або взагалі застрягли на етапі сумнівної ідеї (Гамбіт, якого маніакально жадав зіграти Ченнінг Татум, аби типу втілити у життя буквально і фігурально рожеву мрію дитинства)… – все це не просто дуже і дуже смішно, а просякнуто щирою безумовною сінефілією попри показове жорстке блюзнірство і більш ніж здорову самоіронію (особливо у тому місці, де нам нагадують, що Кріс Еванс до того як стати Капітаном Америкою і марвелівською іконою, трішечки поганьбився в образі Людини-факела у феєрично пласкій дилогії від Fox «Фантастична четвірка», котру тепер Disney-Marvel, звісно ж, теж перезавантажує у рамках MCU).
Тож цього разу Дедпул, аналогічно потрапивши під крило MCU (з чого він сам, традиційно пробиваючи четверту стіну, і радіє, і насміхається) і вклоняючись «марвелівській іконі» (не очікуючи вбивчого розчарування, що то виявиться дурнуватий Джонні Шторм…, хоча тут, особливо у сцені після титрів, той незапальний Смолоскип нарешті полірує вишколену тупуватість чесним вуличним загонистим монологом), сам себе називає «марвелівським Ісусом», натякаючи, що він є тим месією, завдяки якому студія Marvel, що наразі переживає «не найкращі часи», а якщо відверто, то глибоку кризу (по-перше, сюжетно застрягла на вже дещо заїжджених і крінжевих твістах про мультивсесвіт; по-друге, не розвивається, а якщо й розвивається, то явно не в тому напрямку; по-третє, виробництво нових «Месників» і нового «Блейда» перетворилося на оскандалені довгобуди; по-четверте, «підгнило щось у марвелівськім королівстві», про що свідчать і падіння зборів, і номінації на «Золоту малину»…, брак свіжих ідей і вдумливих мотивацій), вступить у нову еру.
(А студія 20th Century Fox уже нікуди не вступить, бо вона назавжди похована у пісках Пустки. Так-так, Пустки-пародії на Пустку постапокаліптичної франшизи «Шалений Макс», і тут теж є своя войовнича бритоголова імператриця. Похована і визирає з-під барханів верхівкою напівзруйнованого лого на кшталт засипаної піском часу та еволюції (чи деградації, дивлячись з якого боку подивитися) статуї Свободи у фіналі «Планети мавп» 1968-го).
Смотрите легально на MEGOGO
Тобто третій «Дедпул» («Дедпул і Росомаха») має стати точкою відліку за аналогією з народженням Ісуса Христа, і світ MCU розділиться на до та після, себто до Дедпула та після Дедпула, котрий щонайменше привніс прозріння у цей всесвіт незайманих гіків про те, що існують кокаїн і анал. Але… Але наскільки «Дедпул» зіпсував (у хорошому сенсі «поганого зіпсованого хлопчиськи») Marvel, настільки ж Marvel зіпсувала «Дедпула», нав’язавши цьому анархісту у костюмі червоного сперматозоїда правила поганих незграбних абсурдних сюжетів. Тож якщо з цього фільму прибрати всі дотепи (абсолютно кайфові, ніхто ж не сперечається), то голяка лишиться історія, анітрохи не краща за незв’язну хаотичну маячню третьої «Людини-мурахи».
І треба сказати, що антагоністи у виконанні Меттью Макфедьєна (агент Управління Часовими Змінами на ім’я Парадокс, такий типу недобросовісний варіант хорошого Мобіуса в обличчі Оуена Вілсона з серіалу «Локі») та Емми Коррін (зла королева Пустки, куди скидається супергеройське сміття) кожен абсолютно харизматичний і філігранний, і цікавий, і сповнений протиріч (парадоксів, ну звісно ж) сам по собі, але в одній площині вони геть не в’яжуться, наче Снігову королеву і клоуна Пеннівайза помістили в один казковий простір, змусивши битися за плюндрування одних і тих самих дітей. І здається, витонченій лиходійці з її надприродно тонкими довжелезними пальцями у дусі елегантних містичних створінь Ґільєрмо дель Торо більше пасував би якийсь інакший комікс, серйозніший і драматичніший, і з ширшим полем дії для зла…, чи принаймні такий, де не не (подвійне заперечення тут – не описка) жартують про пальці у дупі.
Анастасія Лях
Дедпул і Росомаха (Deadpool & Wolverine)
2024 рік, США
Продюсери: Кевін Файгі, Раян Рейнольдс, Шон Леві, Саймон Кінберг
Режисер: Шон Леві
Сценарій: Ретт Різ, Пол Вернік, Раян Рейнольдс, Шон Леві
У ролях: Раян Рейнольдс, Гʼю Джекман, Морена Баккарін, Дженніфер Гарнер, Меттью Макфедьєн, Емма Коррін, Аарон Стенфорд, Леслі Аггамс, Бріанна Гільдебранд
Оператор: Джордж Річмонд
Композитор: Роб Сімонсен
Тривалість: 128 хвилин/ 02:08
