Думка про тебе (The Idea of You)

Енн Гетевей у свої «за сорок» повертається до жанру романтичної комедії, з якого розпочалася і квітнула впродовж щонайменше десятиліття її акторська кар’єра. І очевидно, що романтика все ще пасує і вдається актрисі, не дивлячись на поважний драматичний (зокрема оскароносний) досвід і зрілі роки. Особливо коли романтична мрійливість так майстерно поєднана з гірким реалізмом, як у «Думці про тебе». Так само очевидно, що режисер Майкл Шоуолтер (знаний за небанальним і до того ж заснованим на реальній історії ромкомом «Любов – хвороба» і за байопіком «Очі Теммі Фей», який приніс «Оскар» Джессіці Честейн) знається на тому, як робити історії про кохання приємними та легкими і водночас не відірваними від тверезої прози життя.

За сюжетом сорокарічна власниця арт-галереї в Лос-Анджелесі на незвичне ім’я Солін (Гетевей, яка і в реальному житті має частково французьке походження) навпіл із колишнім чоловіком виховує доньку-старшокласницю і все ще переживає не стільки факт розлучення, скільки факт зради, про яку знали всі друзі та знайомі, і факт того, що суперниця виявилася ледь не вдвічі молодшою. Аби відпочити, вона збирається у загадковий (і явно не надто веселий) самотній похід, поки колишній повезе їхню доньку на весь вікенд на музичний фестиваль, де виступатиме популярний бойзбенд August Moon, від якого божеволіють усі дівчата-підлітки.

В останню мить колишній зривається на роботу, тож на концерт доводиться їхати Солін, адже дбайлива матуся дає дочці рівно стільки свободи, аби в тієї не було простору втрапити в халепу, тож саму на фестиваль не відпустить. Проте в халепу втрапляє не донька, а мама. Переплутавши туалет з трейлером юної поп-зірки, Солін випадково знайомиться із симпатичним фронтменом гурту (британський актор Ніколас Голіцин, який не має жодного стосунку до династії московитських князів і загалом не має російського походження), і зав’язується дивний флірт між нібито цілком раціональною і тверезою розлученою галеристкою, розумною і дещо навіть скептичною жінкою, котра з висоти свого віку поблажливо ставиться до юнацьких дурощів і сентиментальних пісень про кохання, та двадцятирічним з гаком співаком, який оточений фанатками-школярками, особистими водіями та охоронцями, мавпує на сцені з чотирнадцяти років, бо колись пройшов кастинг гарненьким обличчям, не знаючи нот і не граючи на жодному з музичних інструментів, та насправді так само тверезо оцінює свою тимчасову фортуну і відірвану від реалій модель існування.

Якби це був молодіжний ромком (а «Думка про тебе» – геть не молодіжна у звичному сенсі історія, радше навпаки, вона адресована жінкам старшого віку і цілком може роздратувати двадцятирічних глядачок), ми отримали б чергову варіацію Попелюшки, котра із задимленої печі потрапляє на королівський бал і танцює з красенем-принцом, тобто мали б історію про звичайну юну дівчину, котра, як всі дівчата, мріє про свого кумира і вважає його недосяжним, але несподівано знайомиться з ним ближче, ніж могла собі уявити, і казка стає реальністю. Звісно, стосунки натрапляють на перешкоди і в якийсь момент кохання спотикається об майже нездоланну перепону, та наприкінці все вирішується і звучить пісня.

Смотрите легально на MEGOGO

Натомість героїня Енн Гетевей (кар’єра котрої якраз розпочалася з посібника «Як стати принцесою») в казку не вірить і до казки не прагне, бо вже має суворий досвід розчарування, і власне, казку і не отримує. Себто спочатку вона, стомлена самотністю й емансипацією, звісно, дозволяє собі пірнути у проюнацьку безтурботність і наївність, і легкодумність, і ілюзію казки, проте дуже швидко оговтується, приходить до тями і зрештою починає соромитись і себе (і свого сорокарічного тіла поряд з тілами двадцятирічних, і дитячого рішення поїхати з поп-зіркою в турне, наче вона дурнувата ґруппі), і свого коханця, котрий ще не доріс до чоловіка і чоловічої поведінки і може ніколи, як більшість поп-музикантів, дорослим не стати.

Цей фільм ще й про несправедливість. Не про властиві юнацькому максималізму марні намагання з нею боротися, а про констатацію і прийняття. Звісно, несправедливо, що тіло сорокарічної жінки виглядає не так, як тіло двадцятирічної дівчини, але це факт. І звісно, несправедливо, що на Солін звалюється громадський хейт лише через те, що її вік зламав систему мрій та очікувань юних недопринцес. І так само несправедливо, що соціум упевнений, що має право вголос проставляти оцінки особистим стосункам публічних людей, але це також факт. І стрічка з фактами не бореться, бо, повторюся, достатньо і нетипово як для ромкомів твереза, тому хепі-енд тут не зовсім хепі (проте і не зовсім енд).

Є в картині одна сцена і діалог, які розкривають ще й іншу несправедливість: несправедливість сприйняття одне одного за лекалами і за першими вчинками. Коли персонаж Голіцина відвідує арт-галерею Солін, то скуповує в ній геть усе (і нібито очевидно, що на мистецтві хлопець не знається і через вік, і через характер своїх поп-інтересів, але має гроші і хоче вразити жінку, що йому сподобалась). Це ображає Солін, бо на її думку, митці варті того, аби їхні роботи, ідеї та вкладені сили були гідно оцінені. «А ти прийшов і повівся так, наче купуєш на ринку яблука», – обурилася галеристка. На що співак, ховаючи впізнаване обличчя під козирком бейсболки від зацікавлених поглядів біля вітрини, справедливо відповідає: «Ти не знаєш, як саме я купую яблука». І вони справді геть нічого одне про одного не знають, окрім очевидних стереотипів: він – тимчасовий ідол покоління (не її покоління), а вона – одинока жінка за сорок.

Тому, власне, в оригіналі фільм буквально називається «Ідея тебе». Тобто не «ти реальний» і не «ти реальна», а лише «ідея про тебе», «образ», «можливість», «думка», «погляд», «уявлення»… І це також про те, що закоханість то не зовсім щось справжнє, то тільки ідея, нереалізований задум потенційно реального почуття.

Анастасія Лях