Здавалося, що повторити фурор оригіналу неможливо. Здавалося, що сиквел ризикує втратити психологічні тонкощі першого фільму або просто повторити плюс-мінус те саме. Стати більш діснеївським, а не піксарівським, і відповідно більш дитячим. Стати грубішим, пласкішим, банальнішим… До того ж до режисури не повернувся легендарний Піт Доктер (ну не може креативний директор Pixar самотужки робити геть усі мультфільми, і цілком логічно, що він має бути учителем і наставником для інших мультиплікаторів-початківців, котрим треба давати дорогу). Постановку довірили дебютанту Келсі Манну, котрий до того працював художником-розкадровником. Але важливо, що сценарій знову написала Мег Лефов.
І дуже важливо, що автори не зациклились на емоціях дитини, а вирішили показати емоційну революцію паралельно з дорослішанням. Власне, і тоді, у фільмі 2015 року, фрагментарно ми бачили таку саму панель управління емоціями, за якою сидять сивуваті та вусаті Радість, Печаль, Гнів, Страх і Огида (емоції батьків головної героїні Райлі), та то були лише епізоди, до того ж із тими самими емоціями, лише з вусами та в окулярах. І тоді не спадало на думку, що автори, котрі і без того ризикнули навантажити дитячу анімацію доволі габаритним інтелектом, ризикнуть ще більше і продовжать історію розширеним спектром емоцій, доповнивши базові відчуття більш складними і пов’язаними з віковими змінами та життєвим досвідом.
Тож у «Думками навиворіт 2» ми зустрічаємо ту саму Райлі, але вона вже не дитина, а тінейджер із підлітковими прищами і брекетами. Ще вчора вона посміхалася і була ввічливою з батьками, аж раптом умовно «прокидається» з ненавистю до всього світу і до самої себе. Цікаво, що автори принципово відрізали найбільш очевидний хід із гормональною істерикою за хлопцями (за словами Радості, цей етап дівчина вже більш-менш пережила і відносно заспокоїлась) і зосередилися на більш складному понятті колективного статусу та місця в обраній спільноті. Райлі дізнається, що її найкращі подруги (до речі, героїню-білявку з блакитними очима творці політкоректно оточують азіаткою, темношкірою, мулаткою, арабкою у хиджабі…) переходять до іншої школи, і це стає додатковим потужним тригером, провокатором ментальних пертурбацій та емоційних турбулентностей.
Беручи участь у шкільних хокейних змаганнях, Райлі (підсвідомо ображена на подруг і, як будь-яка пубертатка, захоплена мрією як найшвидше потрапити до старшої школи і стати «крутою») долучається до тусовки більш старших дівчат, які грають у топовій хокейній команді (називається вона щось на кшталт «Вогняних вовчиць» чи типу того, брутально та агресивно із сексуальним підтекстом, адже ті юначки вже переросли прищавий пубертат). І звісно, Райлі тотально плазує, підлаштовується, рабує, догоджає, підлабузнюється, вислуговується… Все, аби тільки стати «своєю» серед «крутих». І звісно, прагнучи стати кимось іншим, губить себе, своє «я».
Смотрите легально на MEGOGO
Всі ці події ясно що супроводжуються візуалізованим коментарем безпосередньо із голови, із самісінького мозку, де так само знаходиться та сама консоль, і Емоції тиснуть на кнопки, інколи не дотискаючи, часто перетискаючи… Контроль за кнопками у Радості відбирає лідерка нової емоційної групи – Тривожність (Паніка) із шаленою зачіскою (адже під час стресу ми, буває, смикаємо себе за пасма) та неспокійними бігаючими очима. З нею приходять так само менш однозначні за базові Радість і Печаль, більш багатошарові і суперечливі маленька Заздрість з великими очима, великий червоний Конфуз, що постійно ховає від сорому голову в каптур, і елегантна, сповнена декадансу, із французьким акцентом кисла Хандра, що весь час лежить на дивані і навіть не встає натискати на кнопки…, бо має мобільний додаток.
«Радосте, ти така олдскульна», – зверхньо каже модна Хандра (адже впадати в меланхолію – це тренд). Звісно, між базовими емоціями, що йдуть з нами по життю від самого раннього дитинства, і новими ускладненими відчуттями, що прийшли із трудним підлітковим періодом, виникає суперечка і навіть баталія. Тривожність викидає старе «я» Райлі у смітник і скажено, подекуди впадаючи в істерику, починає ліпити нове. Радість же, зрозуміло, разом зі старою командою, подорожуючи потоком свідомості і підсвідомістю, найтемнішими і найглибшими закутками пам’яті (де поховані і старі кумири на кшталт красеня-героя з аркадної відеогри, і якийсь великий темний секрет, якому ще рано виходити на світло), силиться повернути викинуте (відкинуте, забуте) «я».
Не менш дотепно, не менш розумно, не менш глибоко, не менш влучно, не менш філігранно, ніж оригінал у контексті дитячої голови, сиквел «копирсається» в голові тінейджерській і розкладає по доступних і зрозумілих полицях підліткову біхевіористику (незрозумілу навіть самим підліткам). Віртуозно граючись зі складними термінами у простій формі (на кшталт «ментальної поліції» чи «прірви сарказму», де остання виглядає буквальною прірвою), автори пропонують найприємніший з усіх можливих (і цілком можливо, що найрезультатівніший) сеанс у підліткового психотерапевта, котрий дійсно може допомогти легше пережити пубертатні емоційні каруселі.
У першому фільмі Радість (батарейка на нон-стоп оптимізмі) намагалася подолати негативні емоції і зокрема постійно протистояла Печальці, аби наприкінці зрештою зрозуміти нарешті, що безперервно бути щасливим і радісним (навіть у дитинстві, а тим паче тоді, коли дитинство трансформується, наближаючись до юнацтва) ніяк неможливо; аби нарешті усвідомити, що без суму радості не буває, і сумувати природно й нормально, і навіть необхідно (так само, як боятись, лютувати чи відчувати відразу до інших і/або до себе). У сиквелі Радість (звісно, так само марно, вірніше з перемінним успіхом, але точно без остаточної та повної перемоги) намагається подолати Тривожність, аби зрештою зрозуміти, що тривожитись і навіть інколи панікувати (так само, як відчувати заздрість, меланхолію чи навіть депресію, дискомфорт і збентеження, пригнічення і сором…) теж природно і нормально, бо це невід’ємна емоційна частина дорослішання і подальшого ще більш складного і, на жаль, переважно безрадісного (за винятком коротких моментів-спалахів) дорослого життя.
І здається, творцям франшизи не треба зупинятися. Адже доросла публіка охоче подивилася би у триквелі, четвертій, п’ятій частині… на Емоції, що з’являються після шлюбу, розчарування у шлюбі, розлучення, під час кризи середнього віку та екзистенційної кризи… І нехай уже нарешті покличуть бабусю Ностальгію, котра сконфузилася кількома фальстартами.
Анастасія Лях
Думками навиворіт 2 (Inside Out 2)
2024 рік, США
Продюсер: Марк Нільсен
Режисер: Келсі Манн
Сценарій: Мег Лефов
У ролях (голоси): Кенсінгтон Таллман, Емі Полер, Філліс Сміт, Льюїс Блек, Тоні Гейл, Ліза Лапіра, Мая Гоук, Адель Екзаркопулос, Пол Волтер Гаузер, Даян Лейн, Кайл МакЛаклен
Оператор: Джонатан Питко
Композитор: Андреа Дацман
Тривалість: 96 хвилин/ 01:36
