Два до одного (Zwei zu eins)

Фінансова тривога. Рецензія на фільм «Два до одного»

В Києві стартував найстаріший національний кінопоказ – «Нове німецьке кіно», який цього року святкує 30-річний ювілей, як і Goethe-Institut в Україні, що незмінно проводить фестиваль кожного року спільно з компанією Артхаус Трафік.

Фільмом-відкриттям стала картина «Два до одного» (Zwei zu eins) Натії Брункгорст. Це друга повнометражна режисерська робота німецької акторки та сценаристки після фільму «Порядок понад усе». Її нова картина присвячена проблемним 90-м. Так, не лише у нас це було десятиліття турбулентності після розвалу Радянського Союзу, але й у Німеччині, хоч падіння Берлінського муру і возз’єднання прийнято вважати суцільним позитивом.

Літо, 1990-й рік, Марен та Роберт – безробітні східні німці з двома неповнолітніми дітьми, що стали жертвами розриву виробничих ланцюгів в соціалістичній економіці. До них доєднується Фолькер, який колись втік зі Східної Німеччини в пошуках кращої долі, лишивши Марен саму з дитиною. Тепер, після возз’єднання країни, він вирішив повернутися, але стає третім колесом для сім’ї своєї колишньої Марен та свого друга Роберта.

Об’єднує цих трьох не лише спільне минуле, але й нова пригода, адже вони отримують доступ до мільйонів старих марок НДР, які якраз виходять з обігу. Трійця вирішує «взяти своє» від зникаючої НДР і будує план по обміну старих грошей на нові дойчмарки. В діло підключаються й сусіди, перетворюючи багатоповерхівку на епіцентр фінансової кризи возз’єднаної Німеччини.

Історія ця, як не дивно, має реальну основу. На зламі епох невідомі злодії (чи злодій) пробралися у військовий бункер, куди звозили старі купюри, і викрали звідти невідому донині суму. Ніхто й ніколи не викрив злодіїв, а відомо про інцидент стало лише після того, як в банк потрапили купюри номіналом 200 марок, що ніколи не були в обігу. Їх надрукували заздалегідь для того часу, коли соціалістичний блок мав поглинути Західну Німеччину. Гроші з бункера врешті-решт знищили у 2001 році, але мішки з украденими купюрами номіналом 200 і 500 марок знаходять по наш час, востаннє вони спливли в Австрії.

Смотрите легально на MEGOGO

фільм «Два до одного» (Zwei zu eins) режисерка Натія Брункгорст

З такого синопсису Брункгорст майструє кримінально-політичну комедію з елементами сімейної мелодрами. Її герої, зіграні відомими німецькими акторами, серед яких Сандра Гюллер («Анатомія падіння», «Зона інтересу»), Макс Рімельт («Берлінський синдром»), Рональд Церфельд («Вавилон-Берлін») та Петер Курт («Поганий сусід»), спочатку розчаровуються у капіталізмі, де заводи зачиняють, людей звільняють і всі одержимі лише жагою наживи. Наприклад, частину грошей вони збувають, купуючи побутові товари у західних німців, які після падіння Берлінського муру кинулись у Східну Німеччину на власних авто, забивши багажники мікрохвильовками, магнітолами, кавомашинами та іншою технікою, небаченою у «соціалістичному раю». Вони не спішили міняти старі марки, а отже могли виторгувати їх у наївних східняків за захмарним курсом.

Та досить швидко у героїв відкриваються очі і на вади соціалістичного строю, в якому вони жили, і який відчайдушно намагалися відтворити в масштабі однієї багатоповерхівки, коли визнали вкрадені з бункера гроші народною власністю й вирішували разом з сусідами, як з ними бути. Виявилось, що соціалізм був не про рівність та працю на благо усіх, а про гарування задля того, аби політики могли експортувати примітивні товари на Захід, забезпечуючи власне пристойне життя, яке й не снилося рядовим громадянам.

Фільм «Два до одного» міг би бути цікавим з історичної точки зору і погляду на 90-ті очима східних німців, проте Брункгорст не подолала глибину соціально-політичної проблематики, на яку замахнулась. Вона виводить доволі наївний сюжет, щораз повертаючи героїв на ретроградну стежку побудови соціалізму, який сама ж і руйнує, підкидуючи їм жменю грошей. Не так багато в цьому фільмі і дійсно смішних моментів, не кажучи вже про невиразну мелодраматичну лінію сімейно-любовного трикутника головних героїв, який резонує з об’єднанням Німеччини, чиї громадяни мали вирішувати, як тепер уживатися разом.

Українського глядача також, напевне, буде тригерити російський слід в зображенні східних німців, які тримають на видноті на поличці «Анну Карєніну», шуткуючи промовляють: «Ну, пагади!», а в фіналі стрічка звертається до капіталістичної мудрості Достоєвського, який сказав, що: «Гроші – це карбована свобода». От тільки героям стрічки швидке збагачення чомусь не свободу дарує, а фінансову тривогу.

Дмитро Сидоренко

комедія «Два до одного» режисерки Натії Брункгорст