БО НІХТО НЕ МАЄ ПРАВО ЗАХОДИТИ НА ТВОЮ ТЕРИТОРІЮ
Герман – звичайний 30-ти річний чоловік, працює політичним експертом, давно покинув свою Батьківщину, а саме забите містечко на Луганщині. Та от має на якийсь час повернутись: брат кудись подівся, треба владнати деякі справи по заправці, яку той тримав. Заправки дуже такої собі, розбитої та зачуханої, але, через чудове місце розташування, прибуткової. На ній працюють 50-ти річний трохи гопуватий, комічний та якийсь милий Коча і здоровий, вусатий, пузатий і жаданий місцевими жіночками Травма. Бухгалтерію цього бізнесу веде приваблива і загадкова Оля у виконанні прекрасної Руслани Хазіпової. По приїзду виявляється, що Герман має відстоювати цю АЗС, цей вибухонебезпечний металобрухт, від зазіхань місцевого олігарха-бандюка, який скуповує все навколо, якому вже набридли «трупи за собою розкидати», але що ж поробиш, і ніякі германи йому не перешкодять. Ось тільки наш герой на плани цього добродія має свій погляд…
Екранізація улюблених книжок. І ось маємо «Дике Поле», що зняте режисером-дебютантом Ярославом Лодигіним на основі неперевершеного «Ворошиловграда», можливо кращого письменника України Сергія Жадана. Це хвилююча та напрочуд очікувана подія, а на виході може вийти будь-що. Роман не так великий, як дуже насичений подіями, персонажами, дивакуватими ситуаціями, протистояннями, роздумами та безліччю іншого. І зняти фільм по цьому твору, щоб прискіпливий глядачо-читач (той що і читав книгу і дивився фільм) сказав «так, все як в книжці», на мій погляд, НЕМОЖЛИВО. Серіал так, кіно – ні. До того ж фільм, при всій повазі до першоджерела, робили цілком самостійні творчі одиниці, хоч і з долученням до процесу Жадана. І своє зняти, і щоб це вийшло пристойно, і більш-менш задовільнити читачів (повністю цього не буде ніколи), і автора не образити. Чи вийшло? Вважаю, що цілком. Але, усе по порядку.
Стрічка чимало перейняла від книги – головні персонажі та основні рушійні сили конфліктів незмінні; загальний настрій, гумор та атмосфера теж подібні; соковиті діалоги та прониклива закадрова мова, слава Богу, взяті із книги, що виходячи із майстерності Жадана абсолютно вірне рішення. Звісно багато подій першоджерела не ввійшло в кіно, та інакше не могло бути, адже ми маємо КІНО, як існує за своїми законами, і, як зазначалось вище, не мало і не могло повторити роман. А якщо читали книгу, то, дивлячись «Дике поле», дуже бажано абстрагуватись від роману Жадана, не скиглити та не жалітись, і тоді розчарування омине. Ну а як весь фільм згадувати книгу і нити, то…. То й далі читайте книги, а не дивіться стрічки по них. Хіба що «Ворошиловград» дозволяє ширше дивитись та розуміти події в «Дикому Полі», співставляти героїв та події, що я підсвідомо і робив.
Смотрите легально на MEGOGO
Жанр. Є от в США такий дивний жанр, як неовестерн – послідовник померлого вестерну. Наприклад, «Вітряна ріка» чи «Будь-якою ціною». От «Дике поле» називали істерном, вочевидь щось по типу цього ж неовестерну, тільки з нашими реаліями. І кіно, будучи чи не єдиним представником цього жанру, йому повністю відповідає: специфічна східноукраїнська глибинка з усіма локальними особливостями побуту та народу; лихоліття (забрати мобілки і це можуть бути цілком дев’яності, а не зображуваний 2008-й); розбірки місцевих жителів і криміналу; життя за своїми законами; фактично беззаконня; тримання та виживання за допомогою чогось іншого, вищого, справжнішого та живішого за банальну зброю, фізичну силу чи розклади. Резюмуючи, в заданому жанрі це нове кіно для України, і цей перший досвід цілком вдалий.
Cюжет та динаміка. Увесь фільм – це проходження героя через певні життєві обставини, в які його затягнули проти його волі, і проти ж тієї волі змусили барахтатись в цьому. Ніщо тут не стається просто так і вcе дається не легко – жінки неоднозначні, бандити непередбачувані, місцеві агресивні та добрі, алкоголь підступний, бізнес загрозливий, пастир не пастир, залізна дорога з приватним потягом, секс випадковий та шалений, дике поле усюди та у всіх. Герой бентежний, його шлях та рішення хиткі, прямота небезбечна, та протягом стрічки він має окріпнути та прийти до того, найважливішого… Динаміка не кіношно прорахована, коли отут трах-ба-бах, потім за командою сміємось, потім романтика, потім побігли-поїхали із трах-ба-бахом і т.д… Ні, кіно непередбачуване, досить хвилясте, з різною динамікою та напруженням, не послідовне. І це заворожує, бо не знаєш, що і як буде далі.
Підбір акторів. Той випадок, коли що головні, що другорядні актори повністю справились з роллю, а то й більше. Олексій Горбунов у ролі місцевого пастира. Колишній зек і наркоман, який став на шлях праведний, та від себе далеко не втечеш, і його проповіді майстерно змішуються з блатною мовою та поняттями. Чудово зіграний образ скажено доречного на таку роль актора. Коча (Володимир Ямненко) та Травма (Георгій Поволоцький) дуже органічні, живі, доповнюють один одного, дійсно наче списані з живих людей тих країв та часів. Та власне як і всі герої «Поля». Жіночі ролі може й не такі виразні, але Хазіпова, що зіграла Олю цілком вписалась в Олю, яку я уявляв за книжкою. Місцевий криміналітет Ніколаїч – тіпок у літах, який вирішує завдання від великих босів, спочатку дипломатичним шляхом, потім як піде. Знову ж вірю, знову 100% потрапляння в героя книги. Головний бос Владлен Марленович, який роз’їжджає на власному потязі власною залізницею, яка нікуди не веде – до мурашок символічно та реалістично. Ну і звісно Герман у виконанні Олега Москаленка. А от це єдиний персонаж роману, опису якого нема в книзі, для кожного читачо-глядача чистий лист. А добре ж зіграв, цілком вдало вписавшись в не такий вже і простакуватий образ, як могло здатись від початку.
Мова та гумор. Більшість персонажів говорять російською з домішками місцевому діалекту. Хтось на суржику. Кілька людей таки українською. І цьому віриш, бо, вибачте, яка українська мова в донбаському Старобільську? В стрічці достатньо мату. І що з того? Так було в книжці, так в житті, то й в кіно так, адже автори цілком за реалізм, усвідомлюючи можливі негативні реакції глядачів на матюки. Гумор тут не як в прорахованих комедіях, де в зазначених моментах треба надривати живіт. Тут мова йде про такі тонкі кінотвори, коли відповідна реакція на події залежить від самого глядача, його сприйняття та світобачення. Гумор в фільмі, як і в романі, не поверхневий, місцями тонкий, місцями грубий, але ніяк не примітивний.
Операторська робота. Тут не треба багато слів, про це написано усюди – прекрасно, неймовірно, дуже професійно і нестандартно. Відомий не тільки в Україні оператор Сергій Михальчук виконав роботу на 5 з плюсом. Якість подачі, а також сама картинка (насичена, смачна та просто красива) викликають щире задоволення від процесу перегляду.
Ідеї. Не для кого не секрет, що основним посилом в «Дикому полі» є питання захисту свого. Не важливо яке це своє, якого розміру, давності чи цінності, і не має значення якою ціною відбудеться цей захист, але треба встояти, витримати, відбити, відповісти. Геть українська ідея, актуальна повсякчас, особливо в умовах нашої війни, а усвідомлюючи, що книга була написано ще в 2010 році, не можна не вражатись її пророчістю. Фільм звісно має не одну ідею, і тут теж все до глядача, який побачить, промислить, відчує їх. Або не відбудеться з ним цього.
Є звісно і неоднозначні моменти та слабкі сторони, та загалом, на мій погляд, це один з кращих українських фільмів 2018 року. Це насичене, дихаюче, реалістичне, десь трагикомедійне, десь драматичне, різнодинамічне, чуттєве кіно. Це новий жанр істерн, нова хвиля українського кіно, так званий мною ukrainian new wave, тобто не відвертий мейнстрім, не артхаус, а нове віяння, в рамках якого трохи наївно, та щиро, завзято і натхненно творять по-справжньому самобутні і талановиті кіномитці. А коли основою є такий потужний роман, то маємо таке ось «Дике Поле» – своє, дике, справжнє і потрібне кіно.
Дмитро Майстренко
Дике поле
2018 рік, Україна
Продюсери: Володимир Яценко, Міклош Гімнеш
Режисер: Ярослав Лодигін
Сценарій: Сергій Жадан, Наталія Ворожбит, Ярослав Лодигін
У головних ролях: Олег Москаленко
Володимир Ямненко
Олексій Горбунов
Руслана Хазіпова
Георгій Поволоцький
Євгенія Муц
Ігор Портянко
Оператор: Сергій Михальчук
Композитори: Фіма Чупахін, Кирило Карабиць
Тривалість: 120 хвилин / 02:00