Вес Андерсон, уперто граючись у лялькові будинки на тлі світових катастроф, продовжує розриватися між ексцентрикою й інтелектом, як та всім відома анекдотична мавпа, що одночасно і розумна, і вродлива. Із кожним менш або більш їстівним фільмом давно визнаного майстра, що самозабутньо куховарить пластикові кубики в своїй акваріумній арт-пісочниці, стає очевидно, що вигорає не просто кіномитець Вес Андерсон, а вигорає сам стиль кіномитця Веса Андерсона, котрий що далі, то дужче перетворюється на кістку (нехай і гумову) у горлі глядача.
«Фінікійська схема» – історія віртуозного бізнесмена (Бенісіо дель Торо), котрий своїми глобальними торговими махінаціями на Сході заважає американській (західній) політиці і постійно наривається на безуспішні спроби агентів, шпигунів і найманців його прибрати (отруїти, застрелити, підірвати в його ж власному приватному літаку). На дворі 1950 рік (що має значення виключно в контексті фірмової ретро-естетики мувімейкера). Головний герой (списаний Андерсоном з неоднозначної фігури його власного тестя, лівійського будівельного магната Фуада Малуфа) мешкає у палаццо, багато часу проводить у ванній, де трапезує і читає, і курить сигари, і де в біде у купі льоду завжди остигає ігристе вино, а в мармуровому умивальнику стоїть факс. Без докорів сумління він підтримує рабство і чинить голод, і тримає в гуртожитку через дорогу своїх дев’ятьох синів від різних жінок. Будучи колекціонером живопису, радить купувати «не гарні картини, а шедеври». Не є громадянином жодної із держав, бо не має потреби у громадянських правах. Вирізняється винятковою, фантастичною живучістю, як тарган. І має єдину доньку, що обрала шлях монахині (дочка Кейт Вінслет Міа Тріплтон, яка вперше знялася у настільки помітному проєкті, ще й у ключовій ролі).
Бізнесмен (очікуючи, що одна з наступних спроб його ліквідації може виявитися результативною, і бачачи видіння про небеса, де в монохромії на нього чекає Білл Мюррей в образі беззмістовного Бога) вирішує передати весь спадок доньці-послушниці, а перед тим провернути аферу, що забезпечить його потомків капіталом на десятки поколінь уперед. Монашка, не знімаючи вбрання Христової нареченої, миттю фарбує губи червоною помадою, нігті червоним лаком, повіки зеленими тінями; приймає від новоспеченого татуся чотки з дорогоцінного каміння замість дерев’яних, але паралельно засуджує батька за голод, рабів і кинутих через дорогу синів. І намагається з’ясувати, хто саме винен у смерті її матері: тато чи татів брат (Бенедикт Камбербетч, загримований під злого дядька Аладдіна, темного чаклуна із Магрибу, лишень у смугастому костюмі і краватці замість чалми і халата…, чи під Фрідріха Енгельса).
Смотрите легально на MEGOGO
Можна, звісно, при бажанні зчитати картонні сатиричні проекції Веса Андерсона (та якщо це і сатира, то сатира цілковито без гострих кутів, гладенька і рожева, як дупка немовляти) на реальну геополітику, реальний гіперкапіталізм, реальну торгівлю зброєю (герой дель Торо кожному партнерові нескінченно довгих і заплутаних бізнес-схем люб’язно пропонує «гранатку», наче м’ятну цукерку), реальну участь у світових процесах релігії і навіть, прости господи, «віри»… Можна згадати, чим була реальна історична Фінікія, котра знаходилася на території сучасних Сирії, Лівану та Ізраїлю і котра була завойована і ліквідована Александром Македонським, і дістати андерсонівські нарочито вигадані сюжетні перипетії із зефірних мультяшних декорацій і покласти на карту сьогоднішніх війн на Близькому Сході та в центрі Європи… Проте нащо?!…
Очевидно, що Вес Андерсон набагато більше опікується ґудзиками і хустинками в нагрудній кишені своєї естетики, аніж істинними епохами і тим паче істинним сьогоденням. Очевидно, що режисер переживає горе від розуму і кризу від симетрії. Очевидно, що масляно-жовтий колір у суперечливій комбінації із гірчичним турбує його набагато більше, ніж важливі і цікаві, живі та емоційні історії про людей, які бодай би на п’ять відсотків складалися з плоті і душі замість пап’є-маше і макіяжу на виснажливо строкатій кількості зіркових облич. І хоча і дель Торо, і Тріплтон із вражаюче витриманим ентузіазмом вписують заархівовану об’ємність в пласкі комірки андерсонівської схеми, їм ні за що не вдається подолати безглуздість хитромудрої машини Руба Голдберга, котру постановник запускає щоразу із усе більш вигадливим механізмом, аби в кінцевому результаті просто витерти підборіддя серветкою.
Анастасія Лях
Фінікійська схема (The Phoenician Scheme)
2025 рік, США/ Німеччина
Продюсери: Вес Андерсон, Стівен Рейлс, Джеремі Доусон, Джон Піт
Режисер: Вес Андерсон
Сценарій: Вес Андерсон, Роман Коппола
У ролях: Бенісіо дель Торо, Міа Тріплтон, Майкл Сера, Бенедикт Камбербетч, Том Генкс, Браян Кренстон, Різ Ахмед, Матьє Амальрік, Джеффрі Райт, Скарлетт Йоганссон, Річард Айоаді, Руперт Френд, Хоуп Девіс, Алекс Дженнінґс, Фарід Мюррей Абрагам, Білл Мюррей, Віллем Дефо, Карл Марковіц, Шарлотта Генсбур, Дональд Самптер
Оператор: Бруно Дельбоннель
Композитор: Александр Деспла
Тривалість: 100 хвилин/ 01:40
