Голланд (Holland)

Ніколь Кідман знову зраджує чоловіка і знову мастурбує (щоправда лише один раз і дуже скромно, під ковдрою), як і в своєму попередньому трилері «Babygirl», але цього разу замість провокативного еротично-психологічного маємо… ідеальний трилер для домогосподарок…, який навіть вийшов не на великих екранах, а на домашньому сервісі Amazon Prime Video. І дещо дивно, що зняла його Мімі Кейв, яка до того випустила «Свіжатинку» – теж трилер про серійного маніяка під маскою ідеального хлопця і теж у контексті чоловічої об’єктивації жінок, але протипоказаний домогосподаркам.

Сюжет, який розігрується по суті між всього лиш трьома персонажами і де набагато цікавішими за реальність виглядають сюрреалістичні сновидіння (а враховуючи участь Гаеля Гарсії Берналя, неможливо не згадати «Науку сну» Мішеля Гондрі), розгортається у 1990-х в містечку під назвою Голланд, штат Мічиган, де місцеві мешканці одержимо шанують і відтворюють голландські традиції включно з тюльпанними фестивалями і народними танцями в етнічному вбранні. Шкільна вчителька Ненсі Вандерґрут (Кідман), яку з іншої американської глушини перевіз сюди чоловік, поважний і забезпечений офтальмолог Фред Вандерґрут (Меттью Макфедьєн), щиро вважає своє життя більше ніж ідеальним, адже має, так їй здається, ідеальне родинне щастя в ідеальному місці.

До ворожки не треба ходити, щоби здогадатися, що місце, схоже на Степфорд, де жіночки шиють клаптикові ковдри (і навіть не для власних дітей, а для дітей діверів чи інших родичів), роблять салати з фенхелем і вирощують грядки тюльпанів…, повинно мати приховану ваду, повинно скривати темний секрет… Спершу Ненсі гадає, що тим секретом є коханка (або коханки) її бездоганного чоловіка, котрий їздить у підозрілі відрядження і щось (чи когось) фотографує на Polaroid. Аби переконатися, вона навіть влаштовує аматорське детективне стеження і підключає до своєї параної колегу (давно закоханого у неї скромного вчителя у виконанні Берналя, котрого ідеальне расистське селище цькує за невідповідну білій голландській ідилії мексиканськість). А тим часом почесний окуліст Голланда багато часу проводить із сином, граючись з деталізованим іграшковим містечком і пояснюючи на прикладі мініатюрних жіночих фігурок, що таке є контроль (але в «єретика» Г’ю Ґранта то вийшло значно краще).

Смотрите легально на MEGOGO

Якщо у «Свіжатинці» об’єктивацію символізував шматок м’яса, то тут її уособлює… голландський тюльпан, який насправді росте десь на задвірках нового світу, у провінційній американській дупі і лише імітує голландський оригінал (приблизно так само, як американська «ліберальність» імітує європейську). «Голланд» виглядає так само старомодно, як його ящики-телевізори і кнопкові чорно-білі мобільні телефони; так само реквізитно, як його голландські костюми з білими жіночими капелюхами із «медсестринськими крилами» (проте кломпи – традиційні нідерландські дерев’яні черевики – в якості зброї сприймаються досить свіжо і винахідливо, і символічно в контексті дерев’яної маріонетки, що повстала проти ляльковода…; і до речі, з нідерландського holt land перекладається як «деревна країна»).

Цікаво, що «степфордську дружину» Ніколь Кідман двадцять років тому зобразила в комедійному ремейку класичного фантастичного горору 70-х, але там її героїня прикинулася, що охоче вирощуватиме тюльпани (фігурально висловлюючись, звісно) в квітково-гастрономічній ідилії, а тут її героїня прокинулася.

У найяскравішому нічному кошмарі Ненсі Вандерґрут не лише бачить адюльтер чоловіка в одному із сусідніх будинків, у вікні спальні зі зрозумілими силуетами, а і спостерігає будинки нічного містечка, котрі починають зменшуватися до іграшкового розміру і тонути в калюжі, а також свого поглиненого пітьмою сина, неживе обличчя котрого нагадує Піноккіо, тільки без подовженого носа… В рамках вирощеної разом із тюльпанами ідеї-ілюзії вона запевняє саму себе, що ідеальний доктор з вагомим прізвищем Вандерґрут колись її врятував, колись перетворив її зі знедоленої провінціалки на «музу Вермера» (і тому так важливо віднайти загублену перлову сережку…, бо ж інакше розсиплеться картина маслом). І це вкрай типова футлярна конструкція жіночої психіки: вбачати диво-спасіння там, де треба кров з носа рятуватися.

Анастасія Лях