Наразі важко сказати, чого саме хотів і певно що все ще хоче досягти цим довгограючим проєктом Кевін Костнер (окрім очевидного задоволення режисерських амбіцій), але цілком можливо, що у майбутньому «Горизонт», вірніше «Горизонти» стануть таким же великим епічним портретом Дикого Заходу, як «Аватари» Джеймса Кемерона мають стати великим епічним портретом вигаданої планети Пандора. Адже Костнер так само уже зняв дві частини, а задумав аж чотири. Лишень на відміну від кемеронівської фантастики тригодинний костнерівський вестерн (причому три години – це лише перша частина) і близько не став прокатним гітом.
У фокусі – американський Фронтир 1859 року (за лічені роки до війни між північними та південними штатами). На екрані білі чоловік і хлопчик (тато і син) встромляють кілки в індіанську землю, натягують між кілками мотузку, збираються будувати тут свій дім. За процесом з-за пагорбів спостерігають апачі. Трохи пізніше білий хлопчик лежатиме на цій самій землі мертвий… Але не тому, що індіанці – жорстокі звірі, а тому, що безцеремонне встромляння своїх палиць в чужу територію має трагічні наслідки… Далі великий епопейний сюжет розколюється на кілька окремих історій, покликаних показати різні відтінки жахливого і спокусливого Дикого Заходу, в якому поєдналися геноцид, садизм, беззаконня, масова смертність від підводних каменюк довгої спраглої подорожі крізь американську пустелю… з романтикою та мріями про шматочок власної землі та власного щастя.
У контексті проєкту «Горизонт» неможливо не пам’ятати, що більше ніж тридцять років тому актор Кевін Костнер дебютував як режисер так само епічним вестерном «Той, що танцює з вовками», котрий отримав сім статуеток «Оскар» за найкращий фільм, найкращу режисуру, найкращий адаптований сценарій і найкращу операторську роботу зокрема. Сам Костнер виконав у ньому головну роль (у «Горизонті» актор теж працює і за кадром, і в кадрі, проте тут немає центрального персонажа, тож його образ лише один із багатьох у виконанні Сієнни Міллер, Сема Вортінгтона, Люка Вілсона, Еббі Лі, Майкла Рукера та інших…, один із багатьох, але найбільш чи навіть єдино виразний та єдино привабливий). Стрічка розповідала про лейтенанта північної армії під час громадянської війни, котрий опиняється серед індіанців племені лакота і поступово настільки пронизується корінною культурою, що отримує індіанське ім’я і стає індіанцем не за природою, а за станом душі та відчуттям гармонії.
І так само у контексті «Горизонту» варто нагадати, що новий виток акторської кар’єри підзабутого Кевіна Костнера розпочався завдяки неовестерн-серіалу «Єллоустоун», де актор зобразив володаря величезного ранчо у сучасній Монтані, чиї пращури, скеровані примарною мрією, колись давно прийшли на ту землю і так само позабивали в неї свої кілки (про пращурів-першопрохідців і про ту саму мрію зі шлейфом із багатьох випадкових і невипадкових смертей був випущений спін-оф «1883»). І саме через роботу над «Горизонтом» і через творчі амбіції Костнер посварився з авторами «Єллоустоуна» і залишив серіал (втім, зробив це вчасно, саме тоді, коли шоу почало злегка перетворюватися на мильну оперу).
Смотрите легально на MEGOGO
«Горизонт: Американська сага» (великі амбіції стирчать просто з самої назви, наче ті кілки із землі) – не ревізіоністський, а класичний олдскульний вестерн. Причому настільки класичний і настільки олдскульний, що апелює до найперших вестернів Джона Форда, тобто до тих, що розпочалися «Диліжансом» і на багато років уперед сформували естетику так званого «фордівського вестерна». Тут ніби звідусіль промовляє голос старого («золотого») Голлівуда, котрий ясно що говорить на старомодний лад (причому важко зрозуміти, чи то приємна ностальгійна старомодність, чи нерелевантна ретроградна) і поєднує стару епічну пригоду зі старим епічним мелодраматизмом, а голос самого Костнера намагається і романтизувати Дикий Захід, і водночас бути справедливим і чесним.
Здається, що потенційно Костнером посіяно зернятко, з якого могли би вирости нові «Віднесені вітром». Не у сенсі легендарної історії кохання і не у сенсі панорамного погляду на американську історію (адже якраз щодо «погляду» до «Віднесених вітром» тепер є питання), а в сенсі грандіозного епосу про американську землю (адже Скарлетт О’Хара була якраз з родини ірландців, котрими масово заселявся Фронтир, і більше за все вона любила іржаво-червоний ґрунт рідної фамільної садиби «Тара», де зросла її нехай і спотворена рабовласництвом, але власна «американська мрія»). Тільки потенціал епопеї Кевіна Костнера (принаймні у першій частині) постійно заїкається, розпадаючись на окремі фрагментарно-пунктирні лінії і не маючи достатніх емоційних і драматургічних потужностей, аби то заїкання подолати і красно розповісти цілісну цікаву історію нехай і в мозаїчному форматі колективного портрету.
«Горизонт» у фільмі – це рекламна назва на оголошеннях про продаж ділянок. Реклама обіцяє потенційним покупцям «преміальну незайману землю» і винятковий «шанс» на… щастя. Велика кількість чи навіть більшість із нескінченного потоку мрійників, що перетнули океан у пошуку нової долі, нового життя, нової фортуни, нового звершення та нової своєї історії…, полягла від кулі конкурента чи просто будь-якого свавільного виродка, стріли індіанця, отрути змії або скорпіона, пекучого сонця пустелі чи бурхливої течії річки… Проте хтось таки дійшов, таки встромив у землю кілки, таки збудував свій дім, таки став американцем на точці відліку «американської саги», таки здійснив ефемерну мрію, ба більше зробив ту мрію реальною, «американською» і зрештою перетворив на горезвісну доктрину, котра нас, сучасників, начебто постійно розчаровує, знеохочує, зневіряє…, та всі ми все одно нею одержимі.
Анастасія Лях
Горизонт: Американська сага – Частина 1 (Horizon: An American Saga – Chapter 1)
2024 рік, США
Продюсери: Кевін Костнер, Говард Каплан, Марк Гіллард
Режисер: Кевін Костнер
Сценарій: Кевін Костнер, Джон Берд, Марк Касдан
У ролях: Кевін Костнер, Сієнна Міллер, Сем Вортінгтон, Еббі Лі, Майкл Рукер, Джена Мелоун, Джованні Рібізі, Люк Вілсон, Денні Г’юстон, Джеймі Кемпбелл Бовер, Елла Гант, Джон Біверс, Татанка Мінс, Том Пейн, Ангус Макфадьєн, Вілл Паттон, Дейл Діккі
Оператор: Джеймс Майкл Муро
Композитор: Джон Дебні
Тривалість: 181 хвилина/ 03:01
