Хороший рік (A Good Year)

Майже у кожного режисера, котрий працює в індустрії багато років і в котрого сформувався певний стиль і почерк, є на рахунку стрічка, яка геть не вписується в загальну фільмографію. У Рідлі Скотта, знаного передовсім за науковою фантастикою й епічними пеплумами, такою є романтична комедія «Хороший рік» із тим самим Расселом Кроу у головній ролі, що грав у того ж Скотта гладіатора Максимуса та легендарного Робіна Гуда.

Екранізація однойменного роману британського письменника Пітера Мейла поєднує два гедоністські задоволення: кіно та вино (як це зробили, приміром, більш рання трагікомедія Александра Пейна «На узбіччі» чи більш пізня, тобто нещодавня «Мадам Кліко»). І розповідає типову історію метаморфози, коли людина (зазвичай чоловік), що живе і нібито радіє у лещатах капіталістичної системи, змінюється під впливом чогось або когось поза системою і перетворюється на вільну, чуттєву, гармонійну особистість (як, приміром, персонаж Тома Круза, запеклий фінансист і грошолюб, змінюється під впливом брата-аутиста у «Людині дощу» чи персонаж Кіану Рівза, типовий кар’єрист, змінюється під впливом дивакуватої дівчини, котра живе поза законами рутинного меркантильного світу, у мелодрамі «Солодкий листопад»).

У «Хорошому році» це історія успішного лондонського трейдера Макса (Рассел Кроу), котрий настільки одержимий виключно своєю роботою (і жінками, але лише у контексті якомога більшої кількості та різноманіття), що взагалі ніколи за жодних обставин не йде у відпустку чи навіть у вільний вікенд, бо коли його керівник і наставник пішов у відпустку, Макс скористався шансом і зайняв його місце, тож сам такої помилки не допускає. Єдине, що робить героя живою людиною, а не біржовим механізмом, – це спогади про літні канікули у дитинстві, котрі він проводив у свого дядька в Провансі на виноробному господарстві, де слухав і вчився смакувати та відрізняти хороше вино від поганого; не вино як алкогольний напій, а вино як настрій і характер особливої (м’якої, чуттєвої) ноти життя.

Коли до Лондона надходить звістка про смерть старого, Макс як єдиний спадкоємець їде до Провансу, щоб якнайшвидше продати дядьків маєток та виноробню, котра до того ж, як виявляється, виробляє надзвичайно, феєрично кепське вино… Та ясно що повернення до того місця, де він був справді щасливим та вільним хлопчиськом, не відпускає так скоро, як Макс би того хотів, а дядькова спадщина (не тільки матеріальна, а і духовна), як згодом з’ясовується, має таїну, уготовану спеціально для небожа, що пішов не тим шляхом, і та таїна або змінить його, або вбереже від його капіталістських лап виноробню.

Смотрите легально на MEGOGO

«Це місце не вписується в моє життя. – Ні, Макс, це твоє життя не вписується у це місце». Так відповідає герою персонажка Маріон Котіяр, місцева офіціантка, для котрої Прованс і вино, і цей край, і ці поля та сади, аромати й саме повітря… дорівнюють чомусь набагато більшому, ніж комерційній спроможності майна та ґрунту. І французька акторка у цій картині дійсно на своєму місці та у своїй місцині. На відміну від режисера Рідлі Скотта та актора Рассела Кроу, амплуа котрих не вписуються у цей ромком, чи цей ромком не вписується в їхні амплуа, і від того є відчуття, що ці поважні голлівудські чоловіки дещо фальшивлять, наче те вино, що робилося на продаж без любові, для полиць супермаркетів без душі.

Так, «Хороший рік» послуговується романтичними кліше, й інколи здається, що його голлівудська комерційність заважає чи навіть перекриває дихання європейському шарму (хоча останній мав би перемогти так само, як за сюжетом соковитий прованський вайб і чарівність офіціантки із напрочуд смачним ім’ям Фанні Шеналь, і теплі спогади про дитинство перемагають ДНК цинічного капіталіста).

Але водночас оксамитовий присмак і м’які сонячні кольори; і нібито очевидна, та все одно інтригуюча загадка льоху, де поряд із пляшками з огидним пійлом зберігаються ексклюзивні екземпляри колекційного вина «Ле Куан Пердю», про яке серед гурманів ходять легенди та міфи; і казкове звучання «Замку Ля Сірок» (назви дядькового маєтку та винного господарства); і великий синець винної барви на оголеній сідниці Маріон Котіяр… – все це дозволяє апетитно пригубити, поласувати і скуштувати цю стрічку попри її деяку штучність (хоча, мабуть, слово «штучність» стосовно кінематографа – така сама неадекватність, як вислів «порошкове вино», бо ж «порошкових вин» насправді не існує, і навіть дуже погане та дуже дешеве вино все рівно робиться з винограду, питання лише в тому, з якого і як саме).

1 вересня у Вінниці пройде Vinnytsia Wine Days Special 2024 для винних гурманів і кіноманів, де «Хороший рік» можна буде побачити з оригінальної плівки на кінопроекторі і відчути приблизно те саме, що відчували Макс і Фанні на першому побаченні, коли пили «Ле Куан Пердю» і дивилися на великому екрані крихкий зігріваючий ліричний вінтаж.

Анастасія Лях