Колір граната

Митець приречений страждати. Рецензія на фільм «Колір граната»

Учора було краще за сьогодні. І я вже томився від завтрашніх днів.
Саят-Нова

До 100-річчя з дня народження режисера Сергія Параджанова в прокат випустили його стрічку «Колір граната», зняту у 1968 році на кіностудії «Вірменфільм» і відреставровану у 2014 році в 4K якості й показану на 67-му Каннському кінофестивалі.

Колір граната pomegranates

Щоб розповісти про стрічку, спершу потрібно пояснити постать самого Параджанова. Третя дитина, і перший хлопчик, у сім’ї антиквара Параджаняна Йосифа Сергійовича з Тифлісу (Тбілісі), він мав унаслідувати сімейну справу. Але від батька перейняв не підприємницьку жилку, а тягу до прекрасного, змалечку проявивши талант до мистецтв. Чи не єдина п’ятірка у школі у малого Сергійка була за малювання.

Підлітком навчався на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії, їздив з групою з концертами по військовим шпиталям. В 1946-му вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії в Ростокіно, по закінченню якого був направлений на Київську студію художніх фільмів як режисер-постановник.

Смотрите легально на MEGOGO

Колір граната pomegranates

Київський період режисера був вельми вдалим: тут він створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Українська рапсодія», «Квітка на камені», ставши одним з визначних представників хвилі українського поетичного кіно. Звісно, найвідомішою його роботою стала «Тіні забутих предків» 1964 року, після чого до нього прийшло міжнародне визнання. Під назвою «Дикі коні вогню» стрічка була показана по всій Європі, де зібрала десятки нагород.

Як людина Параджанов був жвавим, допитливим, любив експериментувати та епатувати, одним словом – справжній митець-декадент, для якого не існувало меж та забобон. У своїй маленькій квартирі в Києві неподалік Галицької площі (тоді Площі перемоги) він регулярно влаштовував зібрання, як сказали б зараз – вечірки. Гості – столична інтелігенція – часто не поміщалися у квартирі, тож столи накривали прямо у під’їзді, і Параджанов, немов джин, снував туди-сюди, підливаючи вино, розповідаючи байки й реальні історії, які неможливо було розрізнити. Коли ж до нього заїжджали поважні гості, він міг легко позичити віслюка в цирку поряд і привести його додому, щоб усіх вразити.

Колір граната pomegranates

В 1967 році Параджанова запрошують на Єреванську кіностудію знімати «Колір граната». Фільм присвячений життю та смерті вірменського поета Саят-Нова, в оригіналі стрічка носила його ім’я. За композицією це експериментальна й новаторська кінопритча, розбита на декілька етапів-новел, що зображують юність, молодість, дорослість та смерть поета. Ця картина й сьогодні вражає своїми ідеями, а у 1968 році таке можна було уявити хіба в роботах Далі, а ніяк не в рамках радянського соцреалізму.

Саят-Нова, справжнє ім’я Арутюн Саядян, був народним співаком-поетом, ашугом, як їх називали у Вірменії та серед кримських татар, що жив у XVIII столітті на території сучасної Грузії. Він писав вірші декількома мовами, збереглися 60 його творів вірменською, 34 — грузинською і 115 татарською мовами, більшість з останніх поки не опубліковані і зберігаються в Азійському музеї в Санкт-Петербурзі.

Параджанов передає життя й світогляд поета через сценки-постановки без діалогів, з закадровим голосом та музикою, немов поєднуючи німе й звукове кіно. Чимось це нагадує експериментальні театральні вистави, або ж авангардні перформанси. Уявіть, наприклад, вірменського парубка у розстібнутому кафтані, під яким видніються вкриті волоссям груди, що тримає на руках павича, а дзьоб птаха затиснув між своїми губами. Або оголені груди молодої жінки в хамамі, один з сосків якої прикритий морською мушлею, і на неї ллється білувата вода.

Колір граната pomegranates

Загадково-алегоричні образи, як от врятовані від потопу книги, що їх розклали для просушки на даху хамаму, поєднуються з безперервними жаліннями Саят-Нови про те, яким важким виявилося його життя. В якийсь момент він прямо починає казати, що бажає смерті, підкреслюючи непрості стосунки пасіонарної душі з жорстоким світом, де християнські традиції древньої цивілізації поєднуються з варварськими жертвоприношеннями.

Як тут не провести аналогію з життя Параджанова, визнаного генія мистецтва, якому радянська влада за традицією боротьби з авангардистами будь-якого толку не давала реалізувати свій талант. Фільм «Колір граната», зважаючи на дивні, часом химерні образи та численну кількість релігійних мотивів, не пустили в прокат поза межами Вірменії. Натомість відвезли в Москву, де радянські цензори перемонтували його і показали в решті радянських республік в якості кастрованої версії зображення місцевої еклектики лише на початку сімдесятих.

Колір граната pomegranates

Сам Параджанов загримів за грати Лук’янівського СІЗО, а потім – у колонію неподалік Алчевську. П’ять років за гомосексуалізм. Лист до Брежнєва з проханням звільнити митця свого часу підписали Трюффо, Годар, Фелліні, Вісконті, Росселліні, Антоніоні та інші. Міжнародна кампанія на його захист дозволила Параджанову вийти з тюрми через три роки. Проте, його й надалі постійно переслідували і не давали творити, а також заборонили жити в Україні. Покидав її він зі словами: «Я ще помщуся тобі, Україно… Любов’ю».

Стрічку «Колір граната» відреставрували у Болонській сінематеці за сприяння Фонду Мартіна Скорсезе. Це оригінальна режисерська версія, негативи та позитиви збирали по архівам у Вірменії та США, щоб повернути скарб у світовий кінодоробок.

Дмитро Сидоренко

Колір граната pomegranates