kinowar.com

Компаньйон (Companion)

Зачекайте, будь ласка...

Цей інтригуючий буцімто молодіжний фільм, до якого був змонтований блискучий трейлер (з якого глядачеві геть нічого не було зрозуміло, проте градус зацікавленості стрибав до максимуму), за жанром можна назвати антиромантичним психологічним сай-фай трилером, а за суттю – набагато веселішою варіацією на тему «Ex Machina»: менш претензійною, менш серйозною, менш мудрованою, менш зацикленою на екзистенції.

За сюжетом… Ні, спочатку про пролог: у пролозі головна героїня Айріс, вдягнена і зачесана як суміш неформалки з лялькою барбі (зірка антирелігійного горору «Єретик» Софі Тетчер), ділиться із глядачем своїми депресивними думками у дусі емо-підлітків про те, як інколи чорна хмара застилає уявний горизонт і здається, що нічого не хочеться і ніщо більше не має сенсу. «Проте інколи, – продовжує дівчина, – хмара зникає, і в рідкісні моменти відчуваються істинне світло та справжнє щастя… В моєму житті були дві такі миті: перша, коли я зустріла Джоша, а друга… – коли я його вбила». Бам! І це лише перший із багатьох свіжих цинічних ударів по сентиментальному ядру любовної класики.

Джоша грає зірка серіалу «Хлопаки» Джек Куейд (котрий хоч і виглядає як милий бойфренд і позитивний невдаха, та після ролі у п’ятому «Крику» викликає своєю бавовняною посмішкою – себто посмішкою, з якою рекламують зручні бавовняні штани у телемагазині, – небезпідставну підозру). І розуміння, що щось явно не так із цією реальністю, лоскоче глядацькі п’яточки вже на тому моменті, коли спогад Айріс малює одне із найбільш мармеладних і найбільш шаблонних ромком-знайомств: вони зустрілися поглядами у супермаркеті, він потягнувся за апельсином у ящику з фруктами і незграбно повалив коробки і почав так само незграбно ловити тікаючі цитруси… (приблизно так само серед корисної зеленої їжі з «чудовим хлопцем» познайомилася героїня «Свіжатинки» у виконанні Дейзі Едгар-Джонс, і то знайомство дуже погано скінчилося).

Далі пара закоханих вирушає за місто, аби потусити на вихідних із друзями Джоша. Айріс сильно збентежена, бо і соромиться, і знає, що не подобається найліпшій подрузі Джоша Кет. Гостей приймає дорослий і дуже багатий коханець Кет на ім’я Сєргєй (неочікувано вельми колоритний Руперт Френд з маніячними вусами, схожий на педофіла з 80-х), мутний руський з величезними статками явно непрозорого походження. Айріс почувається не у своїй тарілці, проте все робить для того, аби догодити Джошу, і її прагнення догодити подекуди виглядає занадто відірваним від реалій земних стосунків тотальним самозреченням… Сонечко світить і лагідно припікає, відірвана від міської суєти тиха природа начебто обіцяє розслаблений пасторальний вікенд… Але раз – і стається дещо дуже і дуже, і дуже криваве…

Смотрите легально на MEGOGO

Геть ніщо не вказує, що історія в дусі молодіжного слешера, вилупленого з романтичної шкаралупи, обернеться новелою з «Чорного дзеркала». Ніщо до того моменту, коли після нарочито егоїстичного сексу і так само нарочито егоїстичної еякуляції Джош повертається спиною і каже: «Айріс, спати!».

«Компаньйон» легко і винахідливо міксує в одному енергетичному коктейлі і ромком (тобто антиромком), і сатиру, і детектив, і психологічний трилер, і кримінальний трилер, і слешер, і чорну комедію, і наукову фантастику, і технотрилер чи навіть мелодраматичний технобойовик… Автор і режисер Дрю Генкок очевидно посилається на таку робокласику, як «Світ Дикого Заходу» і «Термінатор» (і навіть влаштовує кілька агресивних атак андроїда-антагоніста, котрий, вдягнувши поліцейську форму, прямо нагадує інфільтратора Т-1000 у виконанні Роберта Патріка), і так само, як Алекс Ґарленд в «Ex Machina», поміщає тему повстання машин в актуальний феміністський контекст (адже, якщо пам’ятаєте, у Ґарленда творець андроїдів робив виключно жінок і використовував як секс-рабинь чи радше як гейш, а потім цілими десятками списував, як той казковий аб’юзер на ім’я Синя борода, бо розглядав свою владу як абсолют).

У Ґарленда емансипована Єва розправляється і з Богом, і з Адамом. У Генкока Бога взагалі не існує, є тільки невдаха Адам, який комплексує, жаліє себе і безуспішно силиться стати кимось більш значущим і авторитетним, ніж є насправді (недарма «Фуууу!» кричить Кет у відповідь на припущення про злягання із Джошем). Ілюзію значимості й авторитета йому дає покірна оксамитова Айріс, і тільки вона одна, тож коли «наївне закохане дівча» прокидається замість того, аби спати, пісочна корона героя сиплеться на очах…

Звісно, не був би «Компаньйон» такою свіжою ремаркою, якби просто повторив заяложені наративи про почуття і свідомість штучного інтелекту та про вихід жінок із патріархальної залежності і лялькових упаковок. У цій щиро веселій і самодостатній гібридній картині майже все виявляється не тим, чим наполегливо здається (навіть збочений ретро-вусань Сєргєй). І мабуть, це все ж таки історія насамперед про справжність і несправжність кохання; про те, що є правдою про наші із кимось стосунки, а що лише уявленням про правду; що є реальними спогадами про зв’язок із близькою людиною, а що лише викривленим спогадом про спогад… Невипадково ж фільм називається саме «Компаньйон». У житті ми шукаємо не дружин і чоловіків, не коханок і коханців, не друзів і співрозмовників, а насамперед надійних і вірних компаньйонів. А компаньйонство тримається на тому, що кожна половинка пари є цілою сама по собі.

Анастасія Лях

Компаньйон (Companion)

2025 рік, США

Продюсери: Зак Креггер, Рой Лі, Джей Ді Ліфшиц

Режисер: Дрю Генкок

Сценарій: Дрю Генкок

У ролях: Софі Тетчер, Джек Куейд, Лукас Гейдж, Меган Сурі, Гарві Гіллен, Руперт Френд

Оператор: Елі Борн

Композитор: Грішикеш Хірвей

Тривалість: 97 хвилин/ 01:37

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі