Це не екранізація сатирично-фантазійної повісті Квітки-Основ’яненка. Це оригінальна горор-історія (такий собі містичний слешер), знята режисером Андрієм Колесником за сценарієм Ярослава Войцешека, на яку авторів надихнула фраза однієї жіночки під час рашистської окупації міста Конотоп Сумської області наприкінці лютого 2022 року, котра сказала окупантові: «У нас тут кожна друга відьма, у тебе завтра стояти не буде!»… Гала-прем’єра відбулася на 15-му Одеському кінофестивалі, а широкий прокат стартує напередодні Дня незалежності.
23 лютого 2022 року закохана пара (Тетяна Малкова і Тарас Цимбалюк), що готується до весілля, проводить романтичний вечір при свічках і займається пристрасним сексом. А вже наступного дня їхнє щастя, як і щастя інших українців, краде велика повномасштабна війна, котру розгортає на нашій землі окупаційна російська армія. Намагаючись утекти із захопленого міста разом із французьким бульдогом на прізвисько Оззі, закохані натрапляють на загін рашистів, які спершу нібито просто перевіряють документи, а потім, пошепотівшись між собою, вирішують застрелити хлопця, відібрати автівку, а дівчину «пустити по колу».
Відстрілюючись, наречений героїні ловить кулю і гине, а його вбита горем кохана, діставшись хижі у лісі, де мешкає тітка Явдоха, збирається із силами, аби страшно помститися оркам-загарбникам. Виявляється, дівчина та є не просто звичайна дівчина, а прадавня безсмертна конотопська відьма, котра, закохавшись, зреклася відьомських чар і своєї надлюдської природи, аби жити земним буденним життям. Але лють і жага відплати, котру пробудили нелюди, змушують її «розірвати кайданки» (красивий момент, коли ніж розрізає татуювання-кільця на зап’ястках), звільнити відьму і піти страшною нещадною темрявою на ватних виродків, що прийшли насаджувати «русскій мір», убиваючи і ґвалтуючи чужий мирний і незалежний народ…
У цілому звучить нібито непогано. І можливо, саме така рефлексія, оформлена у підкреслено вигадану і підкреслено жанрову форму, є наразі більш доречною і коректною, ніж спроби відзняти ігрові спекулятивні історичні драми про Бучу чи інші занадто свіжі рани війни, яка ще не закінчилася. І так само немає нічого поганого у меті авторів надати українцям хоча б такий ілюзорний катарсис утрируваної віддачі за ті незлічені біль і горе, які нам приніс «братський» сусід. Але шкода, що з того вийшло дуже погане кіно.
Смотрите легально на MEGOGO
А те, що буде погано, очевидно вже з найпершої сцени, котра настільки фальшивить і настільки уподібнюється дешевій мильній опері з каналу СТБ, що її награність аж скрипить на зубах. Бо у реальному житті жодні закохані (навіть ті, що ще не встигли наїстися рутинного побуту і ще перебувають на цукерковому етапі стосунків) не просинаються з обличчями наче з рекламного ролика і не починають перед сніданком танцювати… Те саме стосується і вкрай неприродної сцени сексу, знятої наче для кліпу до гламурної попсової пісні. Тож уявіть, що надалі, коли розпочинається безпосередня вендета, до мильної опери і попсового кліпу додається грубий м’ясний треш, майже позбавлений рятівної іронії.
У передмові до показу на ОМКФ акторка Тетяна Малкова, дякуючи знімальній групі, особливе «спасибі» передала артистам, що зобразили на екрані росіян. Вона їм подякувала за те, що пересилили себе і свою огиду до образів, які довелося втілити, і виступили професійно та переконливо заради спільного фінального результату. І дякувати дійсно є за що. Адже абсолютно всі актори другого плану відпрацювали майстерніше і природніше, ніж виконавиця ролі відьми, і показали різнохарактерних персонажів, у кожному з яких легко упізнається той чи інший «тип окупанта» (фанатичний ватник-слов’янист, мізогінний ґвалтівник-кадировець, безпринципний щодо можливості заробити гроші і зацькований «старшим братом» представник бідних азійських етносів у складі рф; оповитий тупою наївністю регіональний сім’янин, який везе з війни маленькому синові закривавлену іграшку…; і навіть один «совєстлівий» «напівхохол», який відстороняється від кричущих злочинів товаришів і зрештою кричить «Нас сюда нє звалі!», хоча доволі сумнівним є сумління в людини, що прибула спопеляти краї, з яких родом його матір).
Навіть актриса третього плану, котра зазнала сексуального насилля від загарбника і потім, помстившись, промовила єдину репліку, якій зала зааплодувала (використавши при цьому сокиру як феміністський антифалічний символ), зіграла набагато краще за центральну виконавицю. Та що там, навіть французький бульдог зіграв набагато природніше, без неоковирних награних гримас і зі щирим скавучанням.
Цей горор можна було зняти як сатиру, сповнену чорного гумору, у дусі старого гротескного жахастика «Ельвіра – володарка темряви», але з додаванням насиченої української фольклористики і з філігранними алюзіями до твору Квітки-Основ’яненка (більш продуманими і менш лінійними, ніж просто використання імені Явдоха). Можна було зробити серйозне арт-жахіття, естетське й атмосферне, по-справжньому містичне і лякаюче у дусі етно-горору Роберта Еґґерса «Відьма». Ще ліпше і концептуальніше було б зафільмувати малобюджетну псевдодокументалку-містифікацію у жанрі «знайденої плівки» на кшталт культової «Відьми з Блер», де побачене було би нібито відеозаписом з мобільного одного з мертвих окупантів, котрих наздогнала у моторошному темному лісі невидима персоніфікована українська кара…
Але робити низької якості трагедію в комбінації з низької якості м’ясорубкою – найгірший з усіх можливих варіантів.
Анастасія Лях
Конотопська відьма
2024 рік, Україна
Продюсер: Ірина Костюк
Режисер: Андрій Колесник
Сценарій: Ярослав Войцешек
У ролях: Тетяна Малкова, Тарас Цимбалюк, Олена Хохлаткіна, Павло Вишняков, Іван Шаран, Ярослав Шахторін, Артем Сагітов, Сергій Сосновцев, Владислав Вербицький, Ростислав Фоменко, Микита Слободенюк, Микола Головчак, Сергій Аніпченко
Оператор: Костянтин Пономарьов
Композитор: Олександр Чорний
Тривалість: 100 хвилин/ 01:40
