Мальдорор (Maldoror)

Цей заснований на реальних подіях бельгійський кримінально-поліцейський трилер доволі шокуючим чином демонструє… ні, не те, як виглядає секс-торгівля дітьми і як свині перетравлюють розчленовані дівчачі тіла разом із кістками, лишаючи хіба що обсмоктані пасма волосся…, а те, наскільки Західна Європа 1990-х є схожою на Росію 1990-х, і що бельгійський регіон Валлонія (попри те що назва міста Шарлеруа звучить максимально поетично і мальовничо, наче запрошує випити келих сухого білого під класичний французький шансон), де з 80-х по 1996-й педофіл Марк Дютру (у фільмі перейменований у Марселя Дедьйо) разом із поплічниками викрадав, утримував у своєму підвалі, ґвалтував, здавав у секс-оренду багатим і високопоставленим збоченцям, записував на відео, убивав малолітніх дівчат…, колись виглядав (принаймні з подачі режисера Фабріса Дю Вельца) як безпросвітно сіра і наскрізно прогнила домівка-діра ростовського серійного маніяка Чикатило чи більш пізнього Пічушкіна з Митищ.

Сюжет «Мальдорора» (назва стрічки є назвою однойменної секретної поліцейської операції зі стеження за педофілом-рецидивістом і відсилає до протагоніста-лиходія французької прасюрреалістичної прозової поеми «Пісні Мальдорора», котрий був запеклим мізантропом, ненависником моралі і Бога, співцем усього темного і збоченого) перетинає в собі три тематичні вектори. З одного боку в місті, де зникли дві восьмирічні дівчинки, розгортається детективне розслідування із зачіпкою про білий фургон і прицілом на Марселя Дедьйо, котрий раніше уже притягувався за розтління (коли до відділку жандармерії приходить асоціальної природи чолов’яга, типово декласований сумнівний індивід, ніхто не збирається всерйоз сприймати його побрехеньки-свідчення, проте дуже юний і дуже зелений офіцер Поль Шартьє попри свої гарячність і імпульсивність уважно слухає і записує: «сусід Дедьйо підозріло дуже довго ремонтує підвал у своєму будинку»).

З другого боку лінія слідства постійно упертим рогом Шартьє впирається в стіну бюрократії: кульгава на обидві ноги бельгійська правоохоронна реформа буремних дев’яностих (які, судячи з усього, були десятиліттям економічно-політично-соціальних потрясінь і злочинного свавілля не тільки на території СНД) спричинює суцільний хаос в роботі відповідних органів, і три різні гілки функціонально однієї структури (жандармерія, судова поліція і місцева поліція) починають конкурувати між собою замість того, щоби співпрацювати (спершу здається, що «зливання» роботи Шартьє зумовлене саме бюрократично-кар’єристськими формальностями, адже жандармерію хочуть розформувати на користь судової поліції, керівництво збереже собі кілька портфелів, а нижчі чини ясно що полетять у смітник…, проте виявляється, в системі засіла гниль чорніша за сірість тупакової і тупикової влади канцелярії).

З третього боку центром оповіді є сам Поль Шартьє і його напівреальна-напівхудожня трагічна історія. Молодий перспективний багатообіцяючий жандарм має здібності і потенціал стати слідчим, прокурором і так далі. Завзятий і цілеспрямований, розумний і відповідальний, прискіпливий і незіпсований довгими роками рутинної служби на патрульному дні…, він начебто от-от збудує і кар’єру, викривши Марселя Дедьйо та врятувавши полонених дівчат, і так само от-от збудує щасливе сімейне життя, адже одружився на красуні-сицилійці і вона вагітна, і батьки її молодій родині дуже допомагають, співчуваючи і піклуючись про нареченого, бо той сирота (насправді не зовсім). Все у цього хлопця, здавалося би, мало скластися. Проте геть нічого не склалося. Його походження (тато ув’язнений, мати – колишня повія й алкоголічка, зростав і виховувався в борделі) стало тавром, його запал і неупередженість стали синонімом «негнучкості», його одержимість справою відтяла пуповину-зв’язок з новонародженим дитям і новоспеченою дружиною.

Смотрите легально на MEGOGO

Акторові Антоні Бажону, що зіграв Поля Шартьє, зараз 31 рік, але виглядає він не більше ніж на 20 (а в 24 виборов берлінського «Срібного ведмедя» за роль у драмі «Молитва» про наркомана, що лікує свою залежність… молитвою). І саме зовнішність (а не тільки гаряча і водночас попри очевидну внутрішню чоловічу зрілість дуже делікатна, по-підлітковому ніжна і вразлива гра) зробила (доробила, додавила, довела до кондиції) цей персонаж. Невпевнені вуса, рожеві щоки, постійна ледь помітна стривоженість, перепади настрою, дитяча пухкість, невинний і відверто незвиклий до бруду і корупції погляд… і водночас холодний твердий розум, визріла інтуїція, люта рішуча наполегливість на межі з… агресивністю. Дитина і чоловік в одній шкурі; герой, антигерой, мученик, цап-відбувайло в одній подобі.

Треба розуміти, що «Мальдорор» – дуже європейський, максимально європейський, тотально і раритетно європейський жанровий артхаус, стилізація під жорстке і шорстке кіно 90-х з відеокасети (в американській варіації міг би бути першим сезоном антології «Справжній детектив», де липкий грузький вайб Луїзіани так само грав найпершу скрипку, як і маргінальність і декаданс Валлонії). При цьому він тверезо відмовляється від кінематографічності фільмів з 90-х і пропонує уважному і посидючому глядачеві скрупульозний, близький до документального виклад подій (причому на документалістику схоже не тільки безпосередньо розслідування, а і навіть весілля головного героя…, і лише нарочито художньо садист-збоченець пропонує підлітці смоктати палець відрізаної замороженої ноги як фруктовий лід).

Реальний Марк Дютру досі перебуває за ґратами, і його адвокат чи адвокатка намагається домогтися психіатричного перегляду, аби дістати для дострокового звільнення фаховий висновок, що Дютру «більше не становить небезпеку». Екранний же Марсель Дедьйо має дещо іншу долю… Надихаючись фривольністю (котра пасує новачкам і маестро) Квентіна Тарантіно, що розповів в «Одного разу в Голлівуді» історичну історію з нарочито альтернативним фіналом, бельгійський режисер Фабріс Дю Вельц погодився з американським динозавром: вагітна Шерон Тейт точно має жити, а маніяки ні.

Анастасія Лях