Саме тепер (з виходом «Крижаної імперії», яка стала сиквелом стрічки 2021 року «Мисливці на привидів: З того світу») можна сказати, що культова розважальна франшиза 80-х повноцінно перезапущена для сучасного юного покоління, але з добрячим ностальгійним меню для старих фанатів. Майже ті самі історії і водночас нові, майже ті самі персонажі і водночас нові, майже ті самі привиди і водночас нові… Дрібні зефірні чоловічки (котрі значно миліші і невинніші за злого велетня) смажаться під автомобільним прикурювачем (але жодного садизму, тільки добровільне садомазо), а протонні рюкзаки з протонними рушницями вперше зазнають фіаско перед привидом стародавнього бога, котрий геть усе перетворює на мертву кригу.
Наполягала і продовжую наполягати, що найкращою ревізією олдскульної франшизи про мисливців на привидів була феміністська версія від Пола Фіґа, де купка надто розумних жіночок з фізико-математичною освітою нищили потойбічну нечисть не стільки заради спасіння людства, скільки заради спасіння абсолютно тупенького і бездоганно вродливого секретаря Кевіна у виконанні Кріса Гемсворта. І круто було не тому, що жінки замінили чоловіків, а Кевін став чарівною дотепною карикатурою на чоловічий стереотип про дурненьких сексапільних секретарок-блондинок, а тому, що ремейк скористався не лише самою голою ностальгією, а і шансом переформатувати сімейну пригоду під дорослу аудиторію, з дорослими жартами і сучасним авангардом замість нафталінної класики.
Власне, жіноча версія була єдиною ревізією «Мисливців на привидів», бо син Айвана Райтмана (творця старої дилогії, який встиг побачити роботу сина «З того світу», але до «Крижаної імперії» вже не дожив) Джейсон Райтман нарочито заперечив будь-який ревізіонізм і повернув серію у первинне пращурове русло. Так, зробив це з шаною і любов’ю як до батькової спадщини, так і до батькових фанів, але без сміливості реформатора. Тож дорослий підхід Фіґа і зумисно скажених феміністок канув у забуття, і «Мисливці на привидів» знову стали традиціоналістськими дитячими веселощами, причому традиціоналізм і ностальгія пройшлися вже не пунктиром, а суцільною товстою лінією, тож ветерани Білл Мюррей, Ден Екройд та Ерні Гадсон цього разу виконали не камео, а повноцінні ролі.
Втім, можливо, не такими вже й дитячими і не такими вже й відірваними від феміноцентризму Пола Фіґа. Адже юна героїня Фібі Спенглер у виконанні Маккенни Грейс (онука четвертого мисливця-ветерана Ігона Спенглера, котрого грав уже десять років як покійний Гарольд Реміс, яку швидше за прізвище видають окуляри і надглибокі знання у квантовій фізиці) у «Крижаній імперії» практично грає соло і на тлі нібито легковажного сюжету про чергове спасіння світу від мегалиходія занурюється у дуже інтимну юнацьку екзистенційну кризу (котра, між іншим, набагато драматичніша за внутрішню кризу персонажа Пола Радда, котрий намагається здійснити плавний перехід від учителя до вітчима, а від вітчима до батька…, і переживає дежавю після квантових пригод Людини-мурахи і схожого крінжу з дорослішанням доньки).
Смотрите легально на MEGOGO
Зокрема криза п’ятнадцятирічної дівчинки (інтровертної і самотньої, як і усі надрозумники) пов’язана з невиказаним бажанням близькості, і тут варто звернути увагу на делікатність, казковість і витонченість, з якою автори «Крижаної імперії» розповідають недомовлену сумну лав-сторі всередині веселих пригод про зелений слиз і ящики для утримання химерної поторочі. Фібі не просто закохується і навіть не просто закохується у дівчину (акуратне і вкрай коректне квір-просвітництво підліткової публіки), вона закохується у дівчину-примару, і це надзвичайно красивий і символічний ліричний відступ про фантомні ментальні страждання ніжних зростаючих душ. А дівчина-привид, яка померла через власноруч влаштовану пожежу і тепер блукає містом з останнім сірником у коробку, у свою чергу нагадує, що всі сюжети так чи інакше переповідають класичні казки, і вона зокрема переповідає найсумнішу казку Ганса Крістіана Андерсена «Дівчинка із сірниками».
Бо ж паралельно лиходій, що перетворює усе довкола включно з людьми на гостру люту кригу, є посиланням на іншу казку Андерсена – більш оптимістичну і щасливу (не для антагоніста, звісно) «Снігову королеву». І вогонь як і буквальна, і фігуральна споконвічна протидія холоду тут набуває різних і серйозних, і кумедних форм від повернення мисливців до легендарної нью-йоркської пожежної частини до появи іронічної алюзії на давньогрецького бога Гефеста (чи індуїстського бога Аґні) у позитивно-клоунському виконанні Кумейла Нанджіані (та ключову роль ясно що відіграє той горезвісний останній сірник, який у песимістичного данського казкаря уособлював смерть, а у голлівудських мувімейкерів навпаки, несе у своїй останній іскрі спокуту і порятунок).
Тож під дитячою обгорткою і навіть під дитячою глазур’ю, маючи бажання, можна намацати дорослу начинку: і драму дорослішання, і драму сексуальної ідентичності, і драму першої закоханості та першого розчарування, і навіть драму смерті…, і ще одну «пісню льоду та полум’я»… Ну а в Білла Мюррея тут взагалі є недитяча хардкорна репліка: «Якби вам довелося з’їсти немовля, ви шкіру здерли б чи усе разом спожили?..».
Анастасія Лях
Мисливці на привидів: Крижана імперія (Ghostbusters: Frozen Empire)
2024 рік, США
Продюсери: Джейсон Райтман, Джейсон Блуменфельд
Режисер: Ґіл Кінан
Сценарій: Джейсон Райтман, Ґіл Кінан
У ролях: Пол Радд, Керрі Кун, Фінн Вулфгард, Маккенна Грейс, Кумейл Нанджіані, Петтон Освальт, Селеста О’Коннор, Лоґан Кім, Білл Мюррей, Ден Екройд, Ерні Гадсон, Енні Поттс, Вільям Атертон
Оператор: Ерік Стілберг
Композитор: Даріо Маріанеллі
Тривалість: 115 хвилин/ 01:55
