Наглядачі (The Watchers)

Дакота Феннінг (яка нечасто з’являється на екрані, але спостерігати за її героїнями завжди цікаво, як, приміром, у нещодавньому серіалі «Ріплі») виконала головну роль у містичному горорі «Наглядачі» разом із Джорджиною Кемпбелл («Варвар»), ірландкою Олвен Фуер (серіал «Турист») і Олівером Фіннеганом (серіал «Чужоземка»).

Зняла стрічку молода режисерка-дебютантка з відомим прізвищем Ішана Найт Ш’ямалан, донька М. Найта Ш’ямалана. І очевидно, що попри деяку пов’язану з недосвідченістю наївність, невпевненість і деякі успадковані від батька помилки постановниця продемонструвала найрідкісніший дар у сучасній кіноіндустрії (той самий дар, що колись продемонстрував прославлений тато): розповідати нетипові, таємничі, надприродні, казкові, красиві, страшні, атмосферні, непередбачувані, некомерційні історії від дорослого, в котрому не померла дитина.

Дія відбувається в Ірландії (країні, де надзвичайно потужні і своєрідні міфологія та фольклор, так само, як у скандинавських краях). У пролозі ми бачимо молодика посеред густого темного лісу, котрий намагається вибратися, проходячи незрозумілі відмітки, та зрештою ліс (чи те, що в лісі живе) його поглинає… Далі у кадрі з’являється героїня Дакоти Міна: дивна і депресивна дівчина, що вдень працює продавчинею у зоомагазині, а вночі надягає перуки і взяті напрокат наряди і йде до бару та знайомиться з чоловіками, прикидаючись не тою, ким є: актрисою, співачкою, балериною… Інша зовнішність, інше ім’я, інша професія, інше життя. Маска на кілька годин чи то заради розваги, чи то через загубленість свого реального «я» (чи бажання загубити, згубити).

Пізніше з’ясується, що Міна усе життя мучиться почуттям провини через аварію у дитинстві, в якій померла її мати. Вірніше їхня мати, адже героїня має сестру-близнючку, з якою через те саме почуття не спілкується. Коли бос доручає їй відвезти рідкісного жовтого папугу до іншого зоомагазину у Белфасті (у день роковин смерті матері), Міна губиться на шляху і заїжджає у ліс, де вимикається вся електроніка і глохне авто. Коли ж настають сутінки, а виходу з лісу і близько не видно, щось, від чого кричать і сполохано тікають птахи, наближається…

Смотрите легально на MEGOGO

«Наглядачі» – очевидна спроба Ішани нагадати про такі батькові фільми, як «Знаки», «Явище», «Таємничий ліс». І хоча структура картини впритул римується з нещодавнім горором Ш’ямалана «Стукіт у двері», де так само були хижа посеред лісу і четвірка дуже дивних незнайомців із незрозумілими мотивами і божевільною поведінкою, проте тематично і стилістично донька все ж наслідує більш раннього тата, коли замість кровожерливої жорстокості історії були натхнені загадковою (нехай подекуди токсичною) метафізичною взаємодією людини з природою, де надприродне було ниткою для розуміння й усвідомлення нерозривного зв’язку.

При цьому авторка чи то навмисно, чи то через розгубленість митця-початківця плутає, тобто зв’язує в одній нечіткій ідеї поняття природи як середовища і буття і природи як природи людського «я», котре лякається справжнього відображення в дзеркалі і намагається сховатись під масками-копіями чужого «я» чи неіснуючого. І сюди ж вплітається меланхолійний мотив утрати близьких і намагання відтворити (клонувати, скопіювати, повторити так чи інакше) якщо не душу, то хоча б зовнішню подобу того, кого більше немає і без кого сумно і страшно, і боляче жити далі.

«Доживи до ранку», – говорить Міна папузі, коли йде коротати чергову ніч у барі. «Доживи до ранку», – передражнює папуга, коли Міна опиняється серед ночі у темному небезпечному лісі, де щось або хтось на неї полює. Люди у хижі посеред лісу за склом, через яке за ними спостерігають допитливі і помірно ворожі істоти, – та сама клітка із птахом, за яким спостерігає хазяїн. І ясно що невипадково єдина розвага всередині хижі для тих, хто у хижі замкнений для розваги тих, хто перебуває поза периметром, – це відеокасети із записом старого реаліті-шоу про тих, хто у закритому домі шукає кохання. Люди у хижі, папуга у клітці, учасники реаліті-шоу у телевізорі.

Можна сказати, що в такому контексті «я» – це теж те, що перебуває в коробці, прихована сутність у зовнішньому футлярі. Авторка плутано, проте наполегливо говорить про те, що схема буття, концепція існування чомусь полягає у тому, що хтось когось неодмінно намагається замкнути у ящику і витрачати життя на спостерігання включно зі спостеріганням за власною особистістю, зачиненою під фальшивими личинами…

«Неправильний» режисер М. Найт Ш’ямалан майже кожного разу пропонує глядачеві ідею, схожу на надто гарне насіння, з якого виростає не настільки гарна чи навіть неоковирна рослина. Проте кожного разу очікування дива та несподіванки навіть попри подальше розчарування інтригує і хвилює кіноманські серця. І кожного наступного разу ми все одно чекаємо новий фільм Ш’ямалана, котрий може виявитися поганим і навіть дуже поганим, тому що саме чекання, сподівання на диво набагато краще за знання наперед, що і як нам покажуть майстри «правильного» кінематографа. І хтозна, де і коли станеться нове «Шосте чуття»… Його донька Ішана йде тим самим шляхом. І після «Наглядачів» будь-який її наступний проєкт попри розчарування точно заінтригує.

Анастасія Лях