Ця максимально душевна роуд-драмедія із нульових, заснована на реальній людині і реальній історії (і зафільмована, між іншим, не американським, а новозеландським режисером), насправді не про мотоцикли і не про гонки. Вона про старість, про подорож, про мрію… Вірніше про інший бік старості, інший бік подорожі, інший бік мрії… І про те, що люди попри свій егоїзм, очевидний ейджизм, схильність зневажати і насміхатися, і виносити слабших за дужки виру життя… все ж таки в переважній більшості готові допомагати, співпереживати і навіть вболівати за тих, хто є щирим у своїй великій пристрасті. Та найважливіше – про те, що поважний вік і навіть наближення смерті не мають відбирати яскравість життя раніше визначеної миті.
Ентоні Гопкінс зіграв новозеландського мотогонщика та винахідника Берта Монро, котрий майже все життя присвятив удосконаленню свого раритетного байка «Індіан Скаут» 1920 року випуску і у 1960-х на легендарних гонках у Бонневілі (штат Юта) на однойменному висохлому соленому озері встановив рекорд швидкості серед обтічних мотоциклів з об’ємом двигуна до тисячі кубів. Цікаво, що цей байопік майже нічого не розповідає про, так би мовити, рутинне і звичайне життя Берта Монро, тобто про життя до ідеї фікс перемогти на перегонах у Штатах. Ми бачимо героя вже тоді (і лише тоді), коли він самотньо мешкає у тихій особняковій зоні невеликого містечка Інверкаргілл (котре американці, ну звісно ж, навіть вимовити не здатні) і дещо дратує пристойних сусідів: тим, що з раннього ранку заводить двигун; тим, що навіть будинку не має, а живе у гаражі; тим, що не доглядає за своєю ділянкою і не косить газон (і тим самим псує загальну картину району і «демпінгує» ціни на місцеве житло); тим, що регулярно виходить мочитися просто надвір під лимонне дерево…
Його мучить простатит і турбує хворе серце. Проте старий Берт здається повним життя: має коханку-ровесницю, має здоровий трудоголізм, має мету і точно не має бажання поступово згасати в очікуванні кінця. Його інженерний склад мислення дозволяє геть усе робити самому від лиття поршнів до форми обвісу. Його методи вкрай дешеві і вкрай суперечливі (приміром, зрізати з гуми протектор, замастити тріщини гуталіном і таким чином типу створити гоночні шини), та його клепка й ентузіазм не можуть не вражати і не надихати. І цей стариган, що справжнісінько сяє своїм захопленням і своєю одержимістю (не злою, не маніакальною, не руйнівною, а навпаки, суцільно творчою, напрочуд толерантною і лагідною до оточуючих), з усіма знаходить спільну мову (ну хіба що крім нахабного лос-анджелеського хамла-таксиста і безцеремонних шахрайок з бульвару Сансет): і з малим допитливим хлопчиною-сусідом, і з мотельною адміністраторкою-трансвеститом, і з випадковою вдовою, що засумувала за чоловічими обіймами; і з випадково зустрінутим на дорозі індіанцем; і навіть з молодими зухвалими байкерами на «Тріумфах»…
Смотрите легально на MEGOGO
За доброю та світлою пригодою Берта Монро, що поїхав майже без грошей і без жодних гарантій на інший кінець світу і на кожному кроці (навіть там, де з його наївності спершу сміялися і здіймали брови) зумів прихилити до себе кожного незнайомця, викликати повагу і щире захоплення…, не одразу можна розгледіти макабричний мотив. Але якщо придивитися, то можна збагнути, що старий Берт Монро вперто і наполегливо, затято і непохитно тікає від смерті…, і намагається збільшити швидкість втечі до побиття світового рекорду. Він недарма неодноразово згадує близнюка-брата, що малим загинув під упалим деревом: образ брата, наче образ власного відображення, ненав’язливо переслідує і бентежить героя, торкається до вразливого нестабільного серця…, та замість занурення у депресію старий п’є одну пігулку з нітрогліцерином сам і одну кидає в бак свого двоколісного побратима… І недарма біла сіль, якою усипаний трек, нагадує перший незайманий сніг, але не земний, а якийсь потойбічний, що огортає не холодом, а лише білизною.
Ну звісно ж, Бертові вдається втекти. І горить під ним не тільки земля, а і… нога. Полум’я його нехай і хворого серця виписує на соленій «кризі» пекельний автограф… і постскриптум, що він іще не прощається ані з мрією, ані зі світом.
Анастасія Лях
Найшвидший «Індіан» (The World’s Fastest Indian)
2005 рік, США/ Японія/ Швейцарія/ Нова Зеландія
Продюсер: Роджер Дональдсон
Режисер: Роджер Дональдсон
Сценарій: Роджер Дональдсон
У ролях: Ентоні Гопкінс, Даян Ледд, Джессіка Коффіл, Пол Родрігес, Волтон Ґоґґінс, Кріс Вільямс, Брюс Ґрінвуд, Ґевін Ґрейзер, Патрік Флугер, Кріс Бруно, Ентоні Старр
Оператор: Девід Гріббл
Композитор: Джон Пітер Робінсон
Тривалість: 126 хвилин/ 02:06
