Ніхто 2 (Nobody 2)

У сиквелі чорнокомедійна бойовик-франшиза «Ніхто» повністю позбулася російського сліду, закладеного оригіналом: позбулася руських персонажів, російських акторів, російського режисера. Разом із тим вона ясно що втратила свій основний інструмент комічності: різкий перехід протагоніста від тюхтія-невдахи, що завжди і всюди намагається лишатися непомітним настільки, що аж порожнім місцем, нікуди не втручатися і навіть підставляти кривдникам чи то грабіжникам якщо не другу щоку, то другу кишеню з другим гаманцем і другу руку з другим годинником…, до вбивчої машини, що ладна за вкрадений доньчин браслет із кицьками перебити всю руську мафію… Проте головне: не втратила актора Боба Оденкерка, котрий перевдяг жанр жорсткого кривавого місива в несподівано домашню і комфортну одежину: у, так би мовити, трикотажні треніки самого звичайного і добре знайомого татуся (твого, мого, сусідського), котрий непомітно ходить за хлібом з авоською (типу Семена Горбункова) і водночас нищить голими руками цілі кримінальні синдикати.

За сюжетом сиквела Гатч Менселл (Оденкерк), колишній «аудитор» (найманий убивця) на службі американського уряду, пенсія котрого накрилася мідним тазом через випадок із доньчиним браслетом (який вивільнив заспану енергію старого нестримного справжнього Гатча), тепер змушений відпрацьовувати збитки, завдані неофіційній урядовій скарбниці, бо та з якогось переляку відшкодувала руській мафії багатомільйонні втрати, коли Гатч легким порухом руки спалив увесь її «общак»… Тож про пенсію герой уже і не мріє, натомість без продиху, без обідніх перерв, без вихідних і майже без сну виконує одне урядове завдання за іншим, б’ється з усіма можливими мексиканськими, колумбійськими, домініканськими… угрупованнями. А дружина Бекка у виконанні Конні Нільсен (така собі Надя Горбункова, та тільки тепер вона уже знає темний секрет свого чоловіка) марно чекає, що на наступну родинну вечерю Гатч нарешті встигне з роботи.

Усвідомлюючи наростаючу прірву між собою та сім’єю, смертельно утомлений Гатч «Ніхто» Менселл сміливо заявляє своєму урядовому зв’язковому, що їде в родинну відпустку. А місцем для відпочинку, ностальгуючи за власним дитинством і за власними стосунками з батьком (Крістофер Ллойд), обирає дуже старомодний розважальний комплекс (з лунапарком, аквапарком, хот-догами і цукровою ватою…, не вистачає хіба що розкладок з неоновими браслетами, татуюванням хною й атракціону «боксерська груша») в одному провінційному містечку поблизу мексиканського кордону, куди його та брата колись повіз татусь і начебто вони там добряче повеселилися…, зовсім не підозрюючи (або не пам’ятаючи), що насправді батько, тодішній агент ФБР, відправився в те містечко по роботі під туристським прикриттям, бо саме там зосереджувався великий хаб трафіку алкоголю, наркотиків і зброї. І так само, як досі працюють ті самі каруселі (іржаві, проте незламані), так само досі працює хаб, корозію з якого позбивала своєю вбивчою бізнесовою жилкою місцева садистка-баронеса (Шерон Стоун).

Пам’ятаєте легендарну комедію з Чеві Чейзом «Канікули» (або «Відпустка»)? 1983 рік. Саме тоді на екрані вперше з’явився тепер уже культовий і тепер уже вкрай старомодний персонаж на ім’я Кларк Ґрізволд – середньостатистичний за всіма параметрами батько сімейства, котрий аж вистрибує зі своїх звичайних масмаркетових штанів так намагається влаштувати своїй родині надзвичайне свято… За сюжетом стрічки Гарольда Реміса, щоби провести більше часу зі своїми дітьми та дружиною, Кларк Ґрізволд вирішує звозити їх у сімейну відпустку з Чикаго до парку розваг Веллі Ворлд у Південній Каліфорнії. Спеціально для цієї особливої подорожі «татусь року» замовляє шикарний спортивний автомобіль, проте замість спорткара дилерський центр відряджає до нього потворний зелений універсал, і то ясно що виявляється лише перший з потоку нескінченних казусів довкола літньої відпустки Ґрізволдів… Так от відпустка Менселлів у фільмі «Ніхто 2» – це так, ніби до відпустки Ґрізволдів додали м’ясні прийоми «Джона Віка» (власне, сценарист Дерек Колстад написав обидві франшизи: і про татуся, що все розносить за доньчин браслет або доньчин запотиличник, як у сиквелі; і про вдівця, що все розносить за цуценя).

Ми знову спостерігаємо за тим, як перед кожною бійкою пан (чи радше звичайний законослухняний громадянин не з панського, а принципово середнього класу) Ніхто щиро не хоче ставати Кимось і повертає у протилежний бік від очевидних неприємностей. Але кожного разу, ніби спрацьовує якийсь нарочито кінематографічний механізм перетворення Ґрізволда на Бабу-ягу, передумує і розвертається (і лунає його нечутне, проте відчутне внутрішнє зітхання). І тоді качкочовник перетворюється на манеж для боїв без правил (а подекуди без фаланги вказівного пальця, а для когось без півкулі голови), а в аквапарку з гірок тече червона вода.

Якщо Шерон Стоун місцями переграє у домінантно-агресивному карикатурному лиходійстві (наче вона атомна феміністка, котрій поступилися місцем в автобусі), то максимально затишний і середньозважений Боб Оденкерк збалансовує ці орелі простим і спокійним шармом за дев’ять доларів дев’яносто дев’ять центів. І його татусевий статус лишається завжди незмінним: і на складі наркокартелю з бензином і запальничкою в руках, і в «Ашані» серед рядів з макаронами і зеленим горошком в руках з візочком і пакетом.

Анастасія Лях