Позивний Бандерас

Думка автора може відрізнятися від позиції редакції

2015 рік. Лінія зіткнення нашої армії та сепаратистів десь на Донбасі. Між ними – село, яке офіційно нічиє, та ментально ніяк не українське. Підривається маршрутка з мирним населенням, а потім у частині ЗСУ вбивають солдата, вочевидь хтось зі своїх. Для знаходження диверсанта зі столиці викликають невеликий загін, яким командує похмурий чоловік з позивним «Бандерас». Він виріс в цих місцях і може бути корисним при налагодженні діалогу з місцевими. Важливо додати, що в подіях фільму суттєво задіяний його товариш дитинства, з яким вони 20 років тому не поділили дівчину і який зараз воює на стороні ДНР.

Про російсько-українську війну, яка нікуди не зникла, не забувають і наші кінематографісти. Вже знято 5 повнометражних прокатних фільмів. Все починалось із Captum (боюсь дивитись, бо кажуть треш), потім вийшов сумнівний, нудний литовсько-український «Іній» про притрушеного литовського волонтера і його подорож по Донбасу; далі вразили атмосферні діалогово-камерні «Кіборги» про зрозуміло кого; за тиждень вийде геніальний гротескно-сатирично страшний «Донбас» про життя-буття на окупованій території. І ось маємо «Позивний Бандерас», який зараз стартує в кінотеатрах. Вартий перегляду, є як відчутні плюси, так і мінуси (на мій погляд).

Сюжет. Динамічний, як і має бути в воєнному екшені наповнений перестрілками, вибухами, бійками, але, що дуже важливо, не перенасичений цими елементами. Досить збитий, структурований, послідовний і не розвалюється на окремі шматки. Є місце і драйву, і романтиці, і емоційним діалогам, і бойовику, і розслідуванням. От тільки ближче до кінця кіно наче трохи стомлюється і місцями просідає. Також сюжет може здатись місцями заважким, і якщо покинути сеанс хвилин на п’ять, то наздогнати швидкий потяг подій може бути нелегко. Стрічка наповнена різними сюжетними рівнями, кількома конфліктами, багатьма сторонами як очевидного, так і не поверхневого протистояння. За сюжет плюс із зауваженнями. І тут є небанальна основа.

Основа стрічки. Більшість фільму сюжетні лінії, мотивації та дії героїв крутяться навколо детективної загадки, яку глядач протягом фільму намагатиметься розгадати. Хто ж є цим диверсантом? І ми маємо детективну складову стрічки – досить хорошу, насичену, небанальну. За усім розслідуванням, перебігом подій та варіантами підозрюваних досить цікаво спостерігати. При цьому все відбувається в цілком воєнному становищі, хоч і в умовах відносного «миру». Не згадаю у нас хоч один пристойний детектив. Тому спокійно плюсуємо.

Події, пов’язані із місцевим населенням. Як писалося вище, військова частина ЗСУ стоїть на межі сірої зони, а в самій цій зоні знаходиться село. Його населення відверто ватне, нагодоване російським телебаченням і чекає на остаточне «освобождєніє от бандер». І ось ці жителі, їх взаємодія із нашими та ворогами… Ця лінія є однією з найсильніших в фільмі. Для мене є, бо ж розумію, що комусь таке зображення фронтового села буде не до вподоби. Зрозумійте правильно, я не кажу, що там всі такі, але я думаю, що там таких більшість і що в подібних населених пунктах можуть переважати антиукраїнські настрої. Тому таке зображення мені здалось вкрай реалістичним, жахаючим і відповідно сильним. Додаю жирного такого плюса.

Воєнна достовірність. Військова техніка, надана Міністерством Оборони. Що може бути реалістичнішим? Військова частина, спеціально збудована для зйомок є копією реальної. Тут не маю жодного питання. Зброя, одяг, облаштування – не знавець, та на око цілком схоже на справжнє. Вибухи, піротехніка, артилерійні обстріли – захопливо. А от деякі перестрілки виглядають дуже так собі, та й рукопашні бої теж сумнівні. За цей пункт достовірності плюси з незначними мінусами.

Любовна лінія. Бандерас 20 років полишив це село і відповідно свою любов. Ну нехай, буває. В Києві в нього була кохана, яка не сприйняла факту його відправки на фронт, та згодом прилетіла до нього в частину в статусі медсестри. Вірите? Вибачте, але як в дешевому серіалі. Знову ж, сприймати цю мелодраматику можна по різному, це дійсно розбавляє чоловічу направленість стрічки, жіночій аудиторії так взагалі можуть бути до вподоби ці любові-моркові, та бачення моє таке – зайве, недоречне, награне. Той випадок, коли можна вирізати цілу сюжетну лінію, цілий шар, і кіно не постраждає, а може й навпаки.

Ідеологія. Стрічка відверто проукраїнська. Тут зображена наша армія, яка бореться відомо за що, також є ватні місцеві, є бойовики-сепари і окупанти-росіяни. Акценти абсолютно прозорі, все очевидно. При цьому зображені мінуси та певні неприємні сторони наших військових, командування, що теж схоже на правду. Загалом я не вважаю це кіно ідеологічною агіткою.

Актори. Головний персонаж Бандерас. Актор насправді був на війні. Дізнавшись це, якось інакше дивишся на його вживання в образ і гру. Та питання лишаються – місцями занадто неемоційні реакції та кам’яні вирази обличчя там, де, здавалось, в житті реагують інакше. Жінки. Його теперішня дівчина своїм характером та виконання ролі не вразила. А от його колишня, прибита важкими обставинами місцева жителька, зіграна непогано. Невеличка роль у Олега Волощенка – богатиря із “Сторожової застави”. Чудове, мужнє виконання, харизматичний дядько, хотілось його більше в фільмі. І безліч другорядних персонажів, зіграних по різному – хто може й переграв, хтось недограв, а хтось дуже на місці. Та мій фаворит – це місцевий сепар, товариш Бандераса по дитинству. Ось тут без питань, справжній важкий персонаж, особливо яскраво передана його еволюція та важкі душевні коливання.

Операторська робота. Є у нас кінокритики, які люблять на кілька абзаців розписувати яких планів багато чи замало, як довго тримати кадр тощо. Я, на відміну від цих добродіїв, не маю операторської освіти, та, як на мене, тут робота оператора на досить пристойному рівні. Там де треба – крупні плани з фокусуванням на обличчях, чудові зйомки загальних планів широких ланів, колон військової техніки чи армійської частини. Ну і екшн-сцени, не дивлячись на іноді сумнівну постановку, зняті пристойно.

Резюмую. Стрічка не позбавлена мінусів, є слабкі чи просто неоднозначні моменти, але сильні сторони, розписані вище, відчутно переважають. Кіно міцне, стрімке, драматичне, насичене, цілком правдиве (мені так здається), потрібне та актуальне. Виходячи з теми, про яку або знімати щиро та без халтури, або взагалі за неї не братись, вийшло пристойно. Раджу не слухати критиків про ура-патріотизм, агітку чи іншу хрінь, а самим сходити на нього і переконатись – нема тут цього всього. За таке кіно геть не соромно. Оцінка 7,6 із 10.

Дмитро Майстренко

Позивний Бандерас

2018 рік, Україна

Продюсери: Сергій Баранов, Ольга Клименко, Ігор Волков

Режисер: Заза Буадзе

Сценарій: Сергій Дзюба, Артем Кірсанов

У ролях: Олег Шульга, Юлія Чепурко, Антон Андрющенко, Олег Волощенко, Сергій Лефор, Микола Змієвський, Володимир Романко, Олег Онещак

Оператор: Олександр Земляний

Художник-постановник: Юрій Ларіонов

Тривалість: 113 хвилин/ 01:53