Ручна поклажа (Carry-On)

Фільм «Ручна поклажа» від Netflix, що став новим гітом платформи, вже охрестили сучасним побратимом «Міцного горішка» (бо тут теж Різдво на носі, теж терористичний акт, теж пасажирський авіарейс на Святвечір…, хоча теракт в аеропорту був уже в «Міцному горішку 2»), і таке порівняння є одночасно і докором, і похвалою. Втім, на бойовик «Ручна поклажа» перетворюється вже у другій половині, і якраз там дія починає дещо кульгати через незграбність як логіки, так і екшна. Перша ж половина – досить ладний розмовний психологічний трилер (більше схожий на «Телефонну будку»), де антагоніст (Джейсон Бейтман) пресує протагоніста (Терон Еджертон) його ж власним лузерством, наче дуже погана матуся чи дуже злий психотерапевт.

Головний герой – невдаха Ітан Копек, молодик, що працює в охоронній службі лос-анджелеського аеропорту, куди потрапив після того, як провалив екзамен у поліцейській академії. Напередодні його дівчина (що працює в тому ж місці, але на менеджерській керівній посаді) повідомляє про вагітність… і про те, що, можливо, Ітанові варто знову подумати про своє життя, свою кар’єру і свою стару мрію… Натомість герой, котрого відверто принижує цинічний шеф, дивом (завдяки товаришеві-колезі) добивається підвищення якраз на різдвяній зміні: його переводять на стрічку сканування багажу. Тим часом загадковий злочинець, який називає себе «не терористом, а посередником чи корегувальником, якому заплатили за організацію і контроль ситуації» і завдання котрого безперешкодно пронести на борт літака рейсом Лос-Анджелес – Нью-Йорк валізу з російською нервово-паралітичною отрутою «новачок» всередині, змушений квапливо змінювати план (адже на місці Ітана мав бути інший працівник, план шантажу котрого вже був готовий і майже реалізований), шукати важелі тиску на незнайомця, що сів цього святкового вечора у крісло, в яке сідати не мав…

Зорієнтуватися і натиснути на Ітана Копека виявляється простіше простого. І не тільки тому, що його вагітна дівчина знаходиться просто тут, навіть шукати і викрадати не треба, лишень дати наказ снайперові взяти її на мушку. А і тому, що Копек – депресивний аутсайдер, який пливе за течією, слухається наказів, несхильний бунтувати і тим паче геройствувати…, тож, якщо психологічний портрет, складений загадковим розумником нашвидкуруч, не підведе, цей тихоня-невдаха Копек (неамериканське прізвище якого, судячи з усього, є відсилкою не до жаргону «коп», а до слова «копійка», типу гріш ціна такому героєві) без зайвих рухів і зайвих проблем виконає геть усе, що дидактичний голос нашепоче йому у вухо…

Якраз там, де персонаж Еджертона починає геройствувати, починається «Міцний горішок» і починається місцями глевка і кострубата акробатика до того цілком продуманого, кмітливого, напруженого трилера. Так само акуратно токсичний діалог між протагоністом і антагоністом захоплює набагато більше, ніж неакуратне безпосереднє зіштовхування хорошого хлопця з поганим «наставником». Але гра Еджертона і Бейтмана (особливо Бейтмана, в обличчі котрого вперше за всю акторську кар’єру філігранно промовляє інтелігентний, хоча й у бейсболці та худі, демон… ні, не ненависті та агресії, люті та ідеологічно-фанатичного гніву, навіть не демон політики, а демон чи то «американський бог», якщо вдаватись до термінології Ніла Ґеймана, прозаїчного непоборного капіталізму) витягує цей «багаж» на нерівних колесах до самого кінця.

Смотрите легально на MEGOGO

У відомому різдвяному ромкомі «Реальне кохання» аеропорт був символом і осередком, епіцентром і квінтесенцією взаємної людської любові, де раз у раз, щосекунди злітали обійми і йшли на посадку почуття. У різдвяному трилері «Ручна поклажа», де навіть сама назва заперечує важкий багаж істотних почуттів, аеропорт виступає символом і осередком, епіцентром і квінтесенцією взаємної людської нелюбові, де раз у раз, щосекунди злітають прояви нетерпіння і нетерпимості, і бажання принизити ближнього та скинути на будь-кого вантаж пожиттєвого негативу, особливо на того, хто уособлює доволі ефемерний контроль. «Це тому, що я чорний??», «Це тому, що я білий??», «Це тому, що я жінка??»… – кричать скупчені у біонегативній масі пасажири.

А єдино віртуозний в рамках екшна прояв взаємної агресії відбувається у тісній автівці за кермом на повному ходу на пекельно завантаженому в передсвятковий день шосе, де поєдинок між поліцейською і фальшивим агентом паралельно з ударами машини об інші машини знято камерою всередині салону. У магнітолі в цей момент звучить старий різдвяний гіт Джорджа Майкла (вірніше на той момент поп-дуету Wham!) «Last Christmas I gave you my heart…». І здається, що насправді у цьому феєрично цинічному світі, де хімічать усе отруйніші «новачки» і будують усе потужніші ракети, ніхто нікому свої серця навіть по крихітних, дрібнесеньких шматочках ніфіга не віддає.

Анастасія Лях