Ні, назва фільму не про те, що раніше був «101 далматинець», а тепер став «101 злочин». Назва фільму про серію майстерних пограбувань уздовж траси 101 (тобто «Злочин на 101-й»), що тягнеться від Лос-Анджелеса повз Санта-Моніку і Малібу аж до північнішої Санта-Барбари. Життя тут, під вічним сонцем біля вічних океанічних хвиль, здається раєм, мрією, нетéрплячим жодних компромісів щастям. Але не для персонажів цієї історії, які під завжди зеленими пальмами і завжди сяючими голлівудськими зірками живуть із хронічним відчуттям напруги і невдачі, бо ніби женуть і женуть, і женуть, і женуть, і женуть, і женуть… самі себе по шосе, сподіваючись на «той самий» (якщо не відмінний, то хоча би задовільний) кінцевий результат, а натомість застрягають у русі, що просто зжирає із крокодилячим апетитом дорогоцінний час…
За дорогоцінним камінням полює крадій-самотник із невідомим минулим (Кріс Гемсворт), який грабує ювелірні крамниці в моменти перевезення коштовностей кур’єрами. Він має чіткі наводки, його дії прицільні, ніколи не світиться, не залишає слідів, не застосовує насильство. Він має конкретну мету: накопичити таку суму грошей, яка би дозволила більше ніколи не знати бідності (а бідність йому добре знайома) і почуватися… захищеним, бо тільки великі статки здатні, на його думку, дати це надважливе відчуття. Зрештою його шлях (і життєвий, і трасою 101, що метафорично тут є синонімами) перетинається із детективом лос-анджелеської поліції (Марк Руффало), котрого так само їсть перманентна внутрішня напруга, бо дружина, що зраджує з молодими, хоче розлучення, на роботі начальство дорікає поганою статистикою розкритих злочинів, колеги переважно зневажають за відмову грати в команді і грати за позитивний результат всупереч… правді…, тож лузер-детектив із сивим волоссям, пустим гаманцем, відсутністю перспектив і… котом… гадає, куди би податися для зняття стресу і меланхолії: на серфінг (ні) чи на йогу (так, але робити пранаяму і «собаку мордою вниз» так само безглуздо, як і серфити).
Цей самий шлях з умовною позначкою 101 (наче одна гіпотетична вдача на сто гарантованих негараздів) перетинає працівниця страхової компанії (Голлі Беррі), котра у свої 53 незаміжня, бездітна, цілковито самотня, стурбована регулярним відтермінуванням її обіцяного підвищення до партнерки в агентстві, де пропрацювала одинадцять років і котрому принесла чимало грошей, страхуючи серед іншого дорогоцінні камінці пихатих лисіючих мільярдерів і їхніх надутих студентського віку подружок (але підвищувати її ніхто не збирається, бо вона мало того що жінка, а на додачу ще і тепер уже жінка «стара», тож удача нарешті видихнути з полегшенням і солодким відчуттям чесно заробленого результату їй не посміхається, і підсвідоме розуміння реалій сіє в ній постійну тривогу, відповідно її мобільний додаток на кшталт Sleep Booster & Snore Recorder або Sleep Diary App щоранку констатує «незадовільну оцінку сну», а консилер намагається приховати темні кола під очима)… І цей же шлях перетинає зухвалий молодик на кросовому мотоциклі (Баррі Кеоган із вибіленим волоссям), який аналогічно жадає вирватися нагору соціальної піраміди, проте, страждаючи юнацьким імпульсом нервозності і жорстокості, сіє в свою чергу суцільні хаос і насилля…
Лос-Анджелес не запалює мрії, а гасить на темному дні океану. І неважливо, це мрія про щастя зустріти нарешті «ту саму» людину чи про… вінтажний «мустанг» (в кіно, звісно, зірки можуть скластися, та у житті… приблизно один шанс зі ста). Режисер і сценарист Барт Лейтон, знаний як ігровий документаліст («Самозванець», «Американські тварини»), оперуючи дуже впевненими розумними діалогами і свідомим зрілим антидотом до домінуючої в сучасних екшенах підліткової легковажності, віртуозно компонує портретну і ситуативну мозаїку, не фокусуючись на якомусь одному характері, а буквально і фігурально перехрещуючи «погані» дороги і вимушені індивідуумні стагнації (але поки капіталісти стагнують у спогляданнях на діамантові браслети і потенційно рентабельний постмодерністський живопис із зображенням автентичних індіанців, які «надто чи не надто» зло дивляться з картин на їхні ситі білі обличчя…, решта стагнує у спробах так чи інакше подолати нездоланний бар’єр). І саме в перетині, виконаному різкою і водночас твердою рукою, акумульована висока напруга цього принципово дорослого і вдумливого кримінально-драматичного трилера про базову людську потребу зайняти пристойне місце під сонцем: не в холодній тіні і не на пекучому осонні, а під комфортною парасолькою.
Ні тональний крем, ні йога не замаскують тотальну розчарованість зусиллями (зусиллями на роботі, у шлюбі, в перегонах із власним походженням і вердиктом народження), котрі нічим не нагороджуються (нагорода для кожного, старається він совісно чи силиться обдурити долю, «божим планом» точно не передбачена, пакуночки з преміями з неба не падають і навіть не видаються до свят). Якщо від Голлі Беррі і Марка Руффало (та і від Баррі Кеогана, за котрим міцно закріпився вайб фатального юнака) отримуєш саме те, чого і очікуєш, то Кріс Гемсворт стає потужною несподіванкою: мінусуючи стійкий досвід мускульного комедіантства і героя (і супергероя тим паче) бойовиків, актор постає ментально геть іншим. Тут його австралійські блакитні очі зовсім не дивляться в камеру чи бодай повз об’єктив, бо його персонаж уникає дивитися людям в лице й уперто опускає погляд долу, наче сором і зціплення не дають ні на хвилину ані розслабитися, ані відкритися, налагодити хоча би ілюзію відносно довірливої комунікації (ані з повією, з якою довіра – це разова гра, ані з дівчиною, котра щиро сподобалася).
І ясно що невипадково в картині згадується ікона розумних бойовиків 1960-70-х Стів МакКвін (такий само виразний мужній блондин, як і Гемсворт), особливо, певна річ, його «Афера Томаса Крауна», де геном пограбування мав блакитну кров без снобістського лоску, і його культовий «Булліт» із найкращою автомобільною погонею усіх екранних часів (на густо-зеленому Ford Mustang 390 GT 1968 року, на якому їздить і протагоніст «Злочину 101»). І треба сказати, що вперше в кар’єрі Кріс Гемсворт з його новими сумом в зіницях і сильно делікатною панікою в акторських рухах, із цим по-новому стриманим шармом і захованим за впевненим одягом душевним неспокоєм… наблизився до… близької відстані до можливості стати МакКвіном сучасного покоління.
Анастасія Лях
Шлях до злочину (Злочин 101, Crime 101)
2026 рік, США
Продюсери: Кріс Гемсворт, Барт Лейтон, Ерік Фелнер, Тім Беван, Деррін Шлезінгер, Шейн Салерно
Режисер: Барт Лейтон
Сценарій: Барт Лейтон, Дон Вінслоу
У ролях: Кріс Гемсворт, Марк Руффало, Баррі Кеоґан, Голлі Беррі, Моніка Барбаро, Корі Гокінс, Дженніфер Джейсон Лі, Нік Нолті, Тейт Донован, Пол Адельштейн, Дрю Павелл
Оператор: Ерік Вілсон
Композитор: Blanck Mass
Тривалість: 139 хвилин/ 02:19
