Як Пакистан аніме рятував. Рецензія на “Скляний майстер”
Сьогодні мальовані повнометражні мультфільми вкрай рідкісне явище. Навіть в останніх оплотах традиційної анімації, Японії та Франції, з кожним роком все більше комбінують комп’ютерну та мальовану анімацію. І на цьому фоні виходить «Скляний майстер» — перший мальований повнометражний пакистанський мультфільм в історії. Режисер картини Усман Ріаз працював над ним 10 років. Він самостійно написав сценарій, повністю намалював розкадрування майбутнього фільму, створив саундтрек. З часом до проєкту мрії, який починався зі збору грошей на краудфандинговій платформі Kickstarter, долучалось все більше людей. Була відкрита анімаційна студія в Карачі, музику допомагав писати вже професійний пакистанський композитор, а співавторкою сценарію стала британська письменниця Мойя О’ші. Це вже не кажучи про сотні аніматорів зі всього світу, які так чи інакше долучались до створення «Скляного майстра». Історія створення цього мультфільму – яскравий приклад того, що подекуди події за ширмою кіновиробництва можуть бути не менш цікавими й наснажливими, ніж їх результат.
Події мультфільму відбуваються в умовній стімпанковій країні, прообразом якої вочевидь був Пакистан. Хлопець на ім’я Вінсент з раннього дитинства навчається склярству у свого батька Томаса. За примхою долі він знайомиться з дівчиною Алліз Амано, що мріє стати скрипалькою. Діти одразу знаходять спільну мову, проте, за законом драматургії, на заваді їм стає їх походження. Окрім того, що батько Вінсента ледь зводить кінці з кінцями, він ще й пацифіст, який привчає сина любити ближнього. Алліз пряма протилежність — донька шляхетного військового генерала, котрий бере участь у загарбницьких війнах. Стрічка розповідає історію дорослішання цієї пари, як вони досягають успіхів у своїй улюбленій справі, та як змінюються їх відношення з плином часу. У мультфільмі знайшлось місце і містичній складовій. У печері на морському узбережжі, де Вінсент та його батько беруть пісок для своїх виробів, нібито мешкає джин. Саму потойбічну істоту нам не показують, тож містика радше слугує як філософський лейтмотив, аніж має безпосередній вплив на сюжет.
Основним джерелом натхнення для Усмана Ріаза при створенні «Скляного майстра» були мультфільми японської студії Ґіблі (Ghibli). Те, що стрічка візуально орієнтується на роботи Хаяо Міядзакі, Ісао Такахати та Йошіфумі Кондо, зрозуміло навіть по кадрах з неї, однак на цьому схожість не обмежується. Так мультфільм ріднить з «Шепітом серця» Йошіфумі Кондо тема творчого та особистісного зростання двох закоханих один в одного підлітків. Від фільмів Хаяо Міядзакі в ньому стімпанковий сетинг, в дусі «Небесного замку Лапута», та атмосфера портового міста з європейською архітектурою (хоча мусульманська архітектура в мультфільмі також присутня), шо вельми походить на «Відьмина експрес-пошта». Характерне для творчості Міядзакі зіткнення двох світів, магічного та реального, у «Скляному майстрі» виражено і в сюжетній лінії джина з печери, і в зіставленні двох головних героїв, які живуть у різних соціальних та ідеологічних світах. Тема місця митця у світі, його відповідальності перед людством, головний предмет рефлексії у мультфільмі «Вітер дужчає», теж голосно звучить у пакистанській стрічці. Ну і, звісно ж, те, як показані жахіття війни, її руйнівний вплив на особистість, особливо на дітей та підлітків, дуже нагадує фільми Ісао Такахати «Могила світлячків» та «Помпоко: Війна танукі в період Хейсей».
Смотрите легально на MEGOGO
Перелічувати сюжетні й тематичні паралелі між «Скляним майстром» та творами Ґіблі можна продовжувати довго. Мультфільму не вистачає власної індивідуальності. Віддавати шану улюбленим митцям – це нормально, тільки якщо прагнеш залізти на плечі гігантів задля того, щоб від них відштовхнутись, і створити щось своє. А фільм Усмана Ріаза більше нагадує фанфік, сповнений любові до джерела натхнення, і бажанням порадувати інших фанатів. При цьому майже позбавлений спроби сказати щось від себе. Можна зрозуміти, чому так сталось. І самому режисеру, і людям з його новоствореної студії, банально не вистачило досвіду та впевненості.
Припускаю, на створення також вплинув той фактор, який сильно впливає на українське кіно. Через відсутність індустрії та брак фінансування було невідомо, чи з’явиться у режисера та команди створити колись ще одну анімаційну стрічку. Тому всі напрацювання та ідеї були утрамбовані в «Скляного майстра», що не пішло йому на користь. Так містична сюжетна лінія здається кострубатою. А лінія з творчим розвитком поверхневою, оскільки головні герої просто дуже талановиті, і все у них складається ідеально. Проте як фільм про дружбу між людьми з різним поглядами на життя і війну, картина вийшла вдалою. Дійсно гарно передано те, як дружба переростає в щось більше, і як переконання героїв змінюються протягом дорослішання.
Мультфільм доволі жорстокий та правдоподібний, коли справа доходить до зображення війни. Тут вам і генерал, що привозить своїй родині «військові трофеї» у вигляді одягу та скрипки, і бомбардування міста. Тож тим, кого тригерять військові дії на кіноекрані, краще втриматись від перегляду.
Звісно ж, у візуальній складовій відчувається недосвідченість та брак бюджету. Лицева анімація бідна, а анімація рухів часто рвана. Втім, якщо враховувати, що це дебютна стрічка, та ще і з Пакистану, то фільм в цілому виглядає дуже приємно.
«Скляний майстер» – це проба пера аніматорів-початківців. В ньому відчувається бажання творців зробити щось значуще, але по факту вийшов непоганий, проте прохідний мультфільм на один раз. Його сюжет банальний і нерівний, втім достатньо красивий та цікавий. Він має гарний вигляд в статиці, проте йому бракує анімації. Спроба зробити «в стилі студії Ґіблі» йому тільки шкодить, тому що навіть найслабші анімаційні проєкти цієї студії у всьому кращі за «Скляного майстра». Хочеться сподіватись, що в наступній стрічці пакистанська студія знайде свій стиль, а режисер Усман Ріаз визначиться з тим, що він хоче сказати своїм твором.
Скляний майстер (The Glassworker)
2024 рік, Пакистан
Продюсери: Кізер Ріаз, Мануель Крістобаль
Режисер: Усман Ріаз
Сценарій: Усман Ріаз, Мойя О’ші
Оператор: Усман Ріаз
Композитор: Усман Ріаз, Карміне Діфлоріо
Тривалість: 98 хвилин / 01:38
