Шведський режисер Рубен Естлунд слідом за «Квадратом» зняв ще одну соціальну сатиру з геометричною фігурою у назві. І вдруге отримав «Золоту пальмову гілку» в Каннах. Ймовірно, що наступна стрічка постановника міститиме в назві слово «коло», і цілком можливо, що тенденція каннських нагород триватиме. Не тому, що Естлунд говорить із глядачем якоюсь напрочуд новаторською кіномовою. І не тому, що робить своїми історіями шокуючі одкровення.
Насправді картини цього дуже типового шведа, котрий живе в наближено ідеальній країні і гостро висміює та критикує наближено ідеальне західноєвропейське суспільство за лицемірство і малодушність (наслідуючи найвідомішу і удостоєну «Оскара» роботу сюрреалістичного маестро Луїса Бунюеля «Скромна чарівність буржуазії»), доволі прості і доступні для розуміння, і меседжі його геть не нові. Проте їдкий і влучний іронічний гумор Естлунда, виключна майстерність в створенні незручних ситуацій від дрібних побутових до критичних глобальних, внутрішня незграбність зовні бездоганних персонажів… знову і знову дарують години тотального задоволення від перегляду і від навіяного естлундськими героями самообману, бо ж боягузтво їх крихітних знічених душ дивиться на нас ніби з кімнати кривих дзеркал і змушує почуватися кращими, ніж є насправжки…, допоки якась непередбачувана подія не рубане по наших головах й необґрунтовано завищених самооцінках голою правдою.
«Трикутник смутку», показаний українським глядачам на 6-му Київському тижні критики, триває дві з половиною години і складається з прологу та трьох глав. У пролозі ми знайомимося з умовно головним героєм, котрого грає молодий привабливий британець Гарріс Дікінсон, знаний за міні-серіалом «Траст», інді-драмою «Пляжні щури», приквелом франшизи «Kingsman», комедійним детективом «Як вони біжать» та мелодрамою «Там, де співають раки». Його персонаж – малоуспішний та посередній юнак-модель Карл, що оббиває пороги кастингів. На вимогу грайливого фотографа-ентузіаста він та купка інших оголених молодиків позують буцімто для рекламної кампанії якогось модного бренду, почергово видаючи то стронг фейс ніби для Balenciaga, то дружні широкі посмішки ніби для H&M, то Balenciaga, то H&M, то Balenciaga, то H&M… Таке собі надсадне чергування однаково фальшивих песимізму і оптимізму двоемоційного суспільства.
Смотрите легально на MEGOGO
«Пройдися. Пройдися наче під музику. Розслабь свій трикутник смутку», – просять напруженого Карла на прослуховуванні, називаючи «трикутником смутку» велику міжбрівну зморшку… А далі події трьох глав розгортаються почергово на цивілізованому материку, на розкішній яхті під час лакшері-круїзу та на дикому острові. І за Рубеном Естлундом, все наше суспільство, весь людський соціум, вся сучасна цивілізація повільно, але невідворотно пливе до, так би мовити, «бермудського трикутнику смутку», аби рано чи пізно, вигорівши, зживши себе, нарешті безслідно щезнути з лиця землі.
За межами батьківщини Естлунд став відомий після стрічки «Турист» (або «Форс-мажор»), котра представляла Швецію серед іноземних претендентів на участь в оскарівській гонці. А потім був каннський тріумф «Квадрата», і постановник вийшов на принципово новий рівень, поповнивши ряд режисерів, творчість котрих перебуває в постійному кіноманському фокусі. І так, можна сказати, що всі ці робити тією чи іншою мірою були омажем гострому викривальному слову Бунюеля, направленому на звичаї елітного суспільства. Адже сюжет «Скромної чарівності буржуазії» складається з повторюваних (і звісно, безуспішних) намагань персонажів просто пообідати. І саме обід є кульмінацією в усіх цих історіях Естлунда.
В «Туристі» кульмінаційна сцена, що ділила самопочуття і відносини персонажів на до і після, розгорталася під час обіду у готелі на гірськолижному курорті, коли несподівано сталося сходження лавини. В «Квадраті» кульмінація відбулася під час урочистого благодійного обіду на честь відкриття нової музейної експозиції, коли стався неконтрольований перформанс за участю актора, що загрався у дику горилу. В «Трикутнику» кульмінаційною є так звана «капітанська вечеря» на яхті, що відбувається під час шторму і викликає в усіх пасажирів гостру морську хворобу з блюванням і діареєю. Та й взагалі всі глави «Трикутника смутку» являють собою сцени за обідом, конфлікти за обідом чи конфлікти навколо обіду (в першій Карл обідає в дорогому ресторані зі своєю дівчиною-красунею, успішною моделлю-інфлюенсеркою, і під час трапези розпалюється суперечка навколо того, хто платить, допоки герой і героїня нарешті не перестають лицемірити і грати ролі «супергероя, що завжди і легко за все платить» і «емансипе, що охоче заплатила б за себе сама»; в другій помпезний обід з чорною ікрою і восьминогами під лагідним соусом перетворюється на зовсім не лагідне масове виверження з усіх отворів; а в третій ті самі персонажі, що в попередній главі блювали омарами, намагаються добути хоч якийсь обід власними руками і б’ються за пакетик брецлів).
Обід – цілком зрозумілий символ ситості класових верхів. І так, кульмінаційні сцени «Квадрата» й «Трикутника» римуються майже дослівно. Рубен Естлунд (розбещений стабільним європейським благополуччям інтерпретатор марксистської теорії) фокусується на ефектному й тотальному нищенні цієї ситості, котру в «Квадраті» трощить інтервенціоністсько-анархістська людина-мавпа, а в «Трикутнику» зажерливість буквально заливається випорожненнями і тоне у гівні. До того ж епопея висирання супроводжується п’яним політичним диспутом між найбагатшим на яхті пасажиром (руським капіталістом, що збагатів якраз на гівні, тобто на добриві) і запійним капітаном тонучого у фекаліях білосніжного судна в обличчі Вуді Гаррельсона (американським комуністом), котрі міряються цитатами про соціалізм.
Власне, Естлунд зізнається, що надихався ідеологією Карла Маркса. Тож цей, якщо спроститися до жанрової класифікації, авторський камерний пригодницький епік завершується подобою класової революції, революції низів. «Кто был никем — тот станет всем!» – цитує швед «Інтернаціонал», міжнародний гімн пролетарів. Але ж будь-яка історія рано чи пізно замикається у коло (саме тому наступна стрічка Естлунда «зобов’язана» обіграти круг), і бунти низів рано чи пізно все рівно приречені на повернення влади верхам. І каменюка в руці здатна лишень відстрочити повернення системи на круги своя.
Анастасія Лях
Трикутник смутку (Triangle of Sadness)
2021 рік, Швеція/ Німеччина/ Велика Британія/ Франція/ США/ Греція/ Туреччина/ Данія
Продюсери: Ерік Геммендорф, Філіпп Бобер
Режисер: Рубен Естлунд
Сценарій: Рубен Естлунд
У ролях: Гарріс Дікінсон, Чарлбі Дін, Вуді Гаррельсон, Златко Бурич, Санні Мелес, Доллі де Леон, Вікі Берлін, Генрік Дорсін, Кароліна Джиннінг, Аманда Вокер
Оператор: Фредрік Вензел
Тривалість: 142 хвилини/ 02:22
