Учительська (Das Lehrerzimmer)

Через тиждень після «Ідеальних днів» в український прокат вийшла ще одна стрічка-номінант на «Оскар» в іноземній (міжнародній) категорії. І тут уже ніякої поезії про красу повсякденності і чарівний абсурд беззмістовності буття, як у Віма Вендерса. Навпаки, тільки проза і нескінченна купа проблем сучасного прогресивного соціуму.

Німецька «Учительська» – це психологічний трилер, усі події якого відбуваються в стінах звичайної середньої школи. Вчителька Карла Новак (котра є не корінною німкенею, а донькою польських іммігрантів, і цей факт є геть неважливим з погляду сюжету, проте складає багату палітру різноманітних проблемоутворюючих соціальних нюансів цієї риторично складної, не передбачаючої жодного рішення історії), класна керівниця молодших класів, є новенькою і викладає у цій школі лише перший семестр (тобто промовисте прізвище персонажки є каламбуром щодо її групового статусу). Вона – ідеалістка і гуманістка, взірцево демократична і ліберальна. І тому повстає проти деяких реакційних механізмів, котрими послуговується педагогічний колектив у рамках так званої політики нульової терпимості (чи нульової толерантності).

Зокрема Карлі дуже не подобається, коли директорка та інші вчителі, намагаючись викрити злочинця після низки шкільних крадіжок, спершу допитують дітей, потім проводять обшук особистих гаманців і зрештою, знайшовши в одного з учнів забагато готівки, викликають до школи його батьків. Адже такий регресивно-дидактичний, самоправний підхід порушує всі демократичні права і свободи. На додачу хлопець є сином близькосхідних іммігрантів, що може призвести до звинувачення вчителів в етнічній упередженості.

Тож дещо обурена поведінкою колег Карла Новак (колег, які адресували свої підозри виключно дітям як найслабкішій ланці, не наважуючись озвучити думку, що шукати варто і серед своїх) вирішує провести власне розслідування і піймати крадія на наживку. Вона демонстративно лишає гаманець у піджаку, що висить на стільці в учительській, а сама виходить з кабінету, завбачливо лишивши увімкненою камеру на ноутбуку… Та її дії, спричинені виключно хорошими намірами встановити правду і справедливість, запускають ланцюг надзвичайно неприємних, згубних, руйнівних, майже катастрофічних наслідків.

Смотрите легально на MEGOGO

В одній із перших сцен на уроку математики головна героїня намагається пояснити дітям, що таке нескінченні періодичні десяткові дроби і чому 0,999999… зрештою дорівнює одиниці. Більшість учнів (окрім наділеного математичним складом розуму Оскара, котрого деякі в класі обзивають «ботаном») не розуміє, бо вважає, що між 0,999999… і одиницею має бути ще якесь число. Після того як Оскар на дошці переводить десятковий дріб у звичайний і доводить, що 0,(9) дорівнює одиниці, Карла Новак констатує: бачите, будь-який висновок вимагає ланцюга доказів… Ця сцена, звісно, відбувається не просто так. І згодом героїні доводиться зрозуміти на власному прикрому досвіді, що поза математикою, у реальному суспільстві серед живих людей ланцюг нібито доказів не завжди призводить до допустимого висновку, і що на відміну від знову ж таки математики у стосунках всередині будь-якої спільноти між 0,999999… і одиницею є ціла купа чисел, тобто ціла купа нюансів.

Важливо розуміти, що «Учительська» – не детектив. І взагалі неважливо, хто саме є крадієм (судячи з усього, хтось страждає на клептоманію, адже зникають не тільки гроші, а й, приміром, олівці…, та, повторюся, це геть неважливо). І настрій, характер трилера (справді вельми напружений, емоційно тиснучий, заганяючий будь-які спроби якнайліпше і якнайбезкровніше розв’язати погану ситуацію все далі і далі у глухий кут) обумовлений не пошуками винуватця, а ментальним станом, деструктивним зануренням у глизяве болото сумнівів і самодокорів гуманістично вразливої героїні у надзвичайно відкритому і прозорому виконанні акторки Леоні Бенеш, котру ламає той несподіваний факт, що соціальна пастка сучасних гіпердемократичних правил викручує її моральні цінності.

Є також у фільмі епізод, де Карла Новак відмовляється вивісити на дошку рейтинг оцінок за тестові роботи. Тобто не так, вона проводить у класі голосування (хто за, хто проти оприлюднення балів) і за результатами демократичного голосування не вивішує рейтинг. Адже будь-яка маніпуляція щодо градації здібностей може порушити хистку ідеологічну засаду рівних прав і рівних можливостей… Взагалі треба сказати, що школа є найточнішою і найгострішою проекцією стосунків між народом і владою (про що Pink Floyd заспівали ще у далеких 1970-х), тож у певному сенсі «Учительську» можна назвати політичнішою за будь-який буквально політичний опус. І вона наочно показує, що чим демократичнішою є демократія, чим ліберальнішою є певна громада чи певна система, тим проблематичнішим і складнішим стає врегулювання того суспільного стану, що зветься порядком. Тоді як вкрай поганий, абсолютно поганий, але зрозуміліший і лінійніший тоталітаризм справляється з питанням дуже просто: влада каже, як можна і як не можна робити, і народ мовчки виконує. Тобто так само, як знання примножують смуток, так і демократія примножує нескінченну суспільну дискусію.

Фінальний кадр у цьому парадоксальному контексті виглядає блискуче: відстороненого від занять хлопця, який протестує і не встає з-за парти, поліцейські (котрі не можуть торкатися, бо ризикують бути звинуваченими у фізичному насиллі щодо неповнолітньої дитини) виносять зі школи… на стільці, як… авторитарного короля.

Анастасія Лях