Ворон (The Crow)

Ремейк культового «Ворона» 1994 року перетворився на багатостраждальний довгобуд дуже давно і роками перебував у чистилищі, неживий і немертвий, так само, як головний герой однойменного коміксу Ерік Дрейвен. І актори, і режисери відмовлялися від проєкту, розуміючи, що трагічна смерть Брендона Лі під час горезвісних зйомок так чи інакше висітиме над ремейком прокляттям. Не у містичному сенсі, а в сенсі того, що через загадкову загибель актора оригінал назавжди лишатиметься сакральним культом, поряд з яким будь-яка інша інтерпретація (тим паче погана) вважатиметься блюзнірством і зазіханням на святе.

Власне, фільм Алекса Прояса точно не був ані шедевром, ані навіть хорошим кіно. І якби не смерть Брендона Лі, то напевно канув би в забуття. Проте він вийшов на екрани саме у ті роки, котрі йому найбільше пасували, а його романтична простота та праведна прямолінійна вендета у поєднанні з темним рок-н-рольним настроєм склалися в потужно неформальну ліричну естетику, котра справедливо захопила покоління депресивної і вразливої молоді Х та ранніх доцифрових міленіалів.

Цікаво, що зрештою після низки постановників, що відмовилися або на певному етапі звільнилися, ремейк «Ворона» дістався Руперту Сандерсу, котрий прославився не стільки самим фільмом «Білосніжка та мисливець», скільки скандальним адюльтером із Крістен Стюарт під час зйомок. Проте неможливо не відзначити, що найефектнішим у тому фентезі був темний готичний образ лихої королеви у виконанні Шарліз Терон, який якраз був просякнутий поетичною алегорією чорного вороння або чорних круків.

З першої сцени нової версії очевидно, що автори намагалися не просто видозмінити первинний сюжет (зробити музикантом не Еріка, а його дівчину), а ускладнити його та заплутати і надати банальній історії переосмисленої начебто логічної міфології. Але в результаті ускладнення вилилося в доволі грубу та місцями безглузду феєрію, котра замість прямої і зрозумілої драми про помсту молодика виродкам, що зґвалтували і вбили його наречену, недорікувато, ламаним язиком (не мовою, а саме язиком) розповіла про якийсь елітний культ, що уклав угоду з дияволом про безсмертя і живиться юними невинними душами.

Смотрите легально на MEGOGO

Не все, звісно, погано. Погано, що Сандерс не зробив жодного триб’юту пам’яті Брендона Лі, проте добре, що режисер відмовився грати на старомодності і суттєво осучаснив естетику та образи «Ворона». Так щаслива рок-н-рольна пара покоління Х трансформувалася у пару електронних міленіалів-наркоманів, що знайомляться у реабілітаційному центрі і притягуються одне до одного, бо вона бунтарка, а він ізгой із суїцидальними нахилами. Білл Скашґорд і FKA Twigs безумовно гарно виглядають у поєднанні: актор як завжди фактурний і харизматичний, і щиро відчужений, а співачка хоча й фальшивить в акторстві, проте надзвичайно чуттєва, тож аура красивого вразливого кохання більш-менш вимальовується і визріває попри те, що закоханість двох наркоманів, якщо оцінювати цинічно, скидається на любов одного вікенду чи максимум кількох тижнів.

Сандерсові вдається зробити візуалізацію стильною (особливо на вступних титрах), а субкультурність насиченою і правдивою, і якщо серед зумерів є готи та емо (хоча здається, емо як течія вимерли), то їм естетика нового «Ворона» буде до смаку. Та проблема у тому, що цей ремейк, який цілком міг би стати не стільки новим «Вороном», скільки новими «Сутінками», враховуючи його сюжетно-емоційну інфантильність і сентиментальність (так, «Сутінки» були поганим кіно, та принаймні аудиторію свою знайшли і полюбилися навіть тим глядачам, котрі тверезо розуміли, що геть усе погано), не знає, кому адресований. Адже додаючи до емо-лав-сторі нарочито жорстокий кривавий треш (наче Джон Вік змінив елегантний костюм на чорний плащ і джокерський грим і відповідно почав розпанахувати челюсті без елегантності), режисер відвертає романтичних чутливих підлітків, але при цьому виступає абсолютно незріло для дорослої публіки, котра знайома з поезією Едгара По.

Цей «Ворон» (де, до речі, сам безпосередній ворон, тобто сам птах задіяний мінімально на відміну від стрічки Прояса і просто інколи з’являється в небі позаду героя), мабуть, не стільки про помсту, скільки про самопожертву. І тому зрештою його макабрична лав-сторі знову-таки не працює. Адже старий фільм розлучав закоханих лише на час вендети, поза яким вони були разом спершу живі, потім разом у могилі. Нова ж трактовка розлучає їх назавжди, розмежовуючи по світах, що не перетинаються. І так, вона заспіває пісні на основі його віршів, і можливо присвятить йому альбом, і буде вдячна, і буде в тузі…, а потім покохає іншого.

Анастасія Лях