Як зайнятися сексом (How to Have Sex)

Цього каннського призера 2023 від британської режисерки-дебютантки Моллі Меннінг Вокер, що переміг у паралельному конкурсі «Особливий погляд», можна назвати трилером дорослішання і трилером усвідомлення зґвалтування. У той час, як ледь не весь сучасний кінематограф говорить про такі нові назви старих явищ, як харасмент і аб’юз, говорить про так звану «культуру згоди на секс» і нарешті відкрито називає насиллям те, що раніше вважалося нормою, Моллі Меннінг Вокер зазирає глибше в суть проблеми і звертається до самого початку, до коріння зла.

За сюжетом три школярки-подруги після випускних іспитів вирушають літаком на популярний середземноморський курорт, аби відпочити і добряче розважитись. Вони ще не знають результатів екзаменів (хтось із них отримає самі п’ятірки, а хтось повністю провалить іспит) і не знають, що саме хочуть робити у житті: мати бізнес чи бути лікарем, чи займатись політикою…; мати сім’ю, дітей чи бути самотньою кар’єристкою… Весь їхній шлях ще попереду. Та перед тим довгим шляхом дівчата жадають провести кілька коротких днів і ночей у тотальному відриві. А головна героїня Тара мріє нарешті саме тут і зараз втратити цноту. І компанія старших хлопців у сусідньому номері готелю якраз виявляється напрочуд доречною…

Спроба режисерів, сценаристів, продюсерів робити доросле кіно про недорослих мала місце і до скандального серіалу «Ейфорія» (приміром, американський постановник-експериментатор Гармоні Корін, відомий своїми епатажними дослідженнями табуйованих тем, у 2013 році випустив «Відв’язні канікули», де брутально сунув обличчями в дорослість таких на той час «милих діснеївських дівчат», як Ванесса Гадженс і Селена Гомес). Але саме «Ейфорія» зробила з цього тренд: говорити з великого чи малого екранів небажану і незручну для всіх батьків правду про підліткове життя (для батьків, котрі цю правду насправді пречудово знають, адже самі колись пережили абсолютно те саме, та чомусь уперто роблять вигляд, ніби типові підліткова розпуста і сексуальна стурбованість є чимось неприйнятним і поза нормою).

Власне, Моллі Меннінг Вокер півтори години показує нібито типові «відв’язні канікули», і камера оператора цілодобово «тусить» разом з трьома школярками на одному з молодіжних курортів: разом із ними перевдягається у купальники чи відверті напівсукні (швидше шматочки тканини) для танців, разом стрибає в басейн, разом йде купатися на пляж, разом віддається дурнуватим і вульгарним вуличним розвагам, разом закидається пивом, разом смикається на дискотеці, разом блює і прокидається вранці (чи радше в обід) із жахливим похміллям…

Смотрите легально на MEGOGO

Режисерка навмисно (до моменту усвідомлення того, що відбулося, і самою героїнею, і глядачами) показує перший омріяний секс Тари так, наче нічого «такого» не сталося. Звичайний болючий і неприємний перший раз. Звичайне пост-розчарування від ночі, котра мала стати «найважливішою у житті». Адже кожна друга, якщо не кожна перша жінка мала такий само тією чи іншою мірою відразний досвід. Тож це… норма… Хоча моторошна сцена ранкового блукання одинокої Тари спорожнілим, вимерлим містом схожа на промовисту апокаліптичну картину, а обличчя розгубленої дитини наче ховає дуже глибокий неусвідомлений жах.

Вокер говорить про точку відліку. Неможливо донести до дорослих чоловіків (і до деяких дорослих жінок) смисл насильства, коли від самого дитинства, від юності, від того «сакрального першого разу», котрий насправді практично завжди є актом зґвалтування, всі ми дружно сприймаємо примус за норму. І колективно замовчуємо. Або навіть переконливо для оточуючих і самих себе робимо вигляд, ніби заповітна мрія нарешті здійснилася і «принцеса пережила казкову мить»… Тож ми самі стовідсотково винні у тому, що хлопчики-ґвалтівники, а потім чоловіки-ґвалтівники почуваються принцами, адже зціплюємо губи, мовчимо у стіну, не даємо їм зрозуміти, що їхня «романтична феєрія» то насправді суцільний кошмар.

«Як зайнятися сексом» – це не посібник про те, як займатися сексом. І навіть не посібник про те, як не треба займатися сексом. Це авторське маленьке дослідження миті, котру всі ми майже однаково переживаємо і одноголосно пропускаємо повз, лишаючи типу у «минулому житті» і туманному забутті, буцім то є необхідна і неминуча сходинка на шляху переходу в дорослість. І це маленька авторська критика на адресу споконвічної підміни понять, де кожне «перше зґвалтування» завуальовано зветься «перший раз».

Анастасія Лях