Це важкий для перегляду фільм. Зовсім не тому, що в ньому відбуваються якісь важкі події, а тому, що він зумисно важко і статично знятий, наче він справді важить дуже багато кіло і неспроможний просуватися швидко та легко, не дивлячись на дивовижно відзняті оператором Шоном Прайсом Вільямсом хвилюючі, прекрасні і чисті шотландські пейзажі. Історичну slowburn-драму, котра невипадково починається і завершується пожежею, показали українським кіноманам на 8-му Київському тижні критики майже одразу після прем’єри на кінофестивалях у Венеції і Торонто.
Дія розгортається у середньовічному англійському селищі. Здається, що поселення землеробів і скотарів, які засівають поля, розводять свиней, стрижуть овець, лікуються травами…, живе у пасторальній ідилії у повній гармонії з природою і злагоді між собою. Навіть їхній молодий панич-удівець (Гаррі Меллінг, який грав кузена Дадлі у «Гаррі Поттері» й Едгара По у «Блідо-блакитному оці») не виявляє жодної тиранії, навпаки, вікує у своєму господарському замку максимально скромно, так, що ані побут його, ані звички, ані одяг не відрізняються від селянського.
Та починається оповідь з того, що хтось влаштовує пожежу у хліві, з якої Волтер (помічник і близький друг панича, теж удівець, який управляє хазяйством… добрий і розумний, але замкнений і дивний, і селянами сприйнятий як надто м’який, безхребетний) виносить у долонях мертвого обпаленого голуба, лишаючи на одній руці сильні опіки. Ця пожежа в експозиції стає початком повільного і поступового занепаду і зникнення поселення… Вогонь є лише першою ланкою в ланцюзі бід, які накриють ідилію, чи, так би мовити, першим дзвіночком. За полум’ям приходить розуміння, що врожай значно зменшився. Далі приходить трійця чужинців, які обкрадають селище, за що отримують покарання: темношкіру жінку публічно позбавляють її довгих смоляних кучерів, а чоловіків заковують тиждень висіти на хресті. Іншим чужинцем стає так само темношкірий картограф, котрому панич доручає намалювати мапу володіння із зазначенням усіх рельєфів і кордонів. А потім останнім прибулим чужаком стає… новий власник землі зі своїми новими цинічно-прагматичними правилами.
Картину поставила грецька режисерка Афіна Рахель Цангарі, котра раніше співпрацювала з Йоргосом Лантімосом, а саме спродюсувала його ранні стрічки «Кінетта», «Ікло» і «Альпи», а потім почала сама писати сценарії і фільмувати («Аттенберг», «Шевальє», причому друга робота була написана у тандемі з постійним співавтором Лантімоса). «Жнива», засновані на книзі англійського романіста і драматурга Джима Крейса, – її англомовний дебют. Пронизані уважністю та любов’ю довгі кадри трави, неба, живності у траві… і ніжної взаємодії Волтера з природою зробив Шон Прайс Вільямс, який був оператором у братів Сефді, а потім яскраво дебютував у режисурі сюрреалістичним інді-роуд-муві «Дивотріп». Але у Цангарі оператор замінив більш характерну для себе динаміку на споглядальний, медитативний, не фізичний, а трансценденційний рух.
Смотрите легально на MEGOGO
У чуттєво-поетичному пролозі головний герой Волтер, наче особливе безтурботне дитя дикої первозданності, крокує, вірніше пливе крізь лани, стеблини, дерева, пробує кору на смак, ніжиться у дотиках до комах, до повітря, до запахів, до вологи… Ця сцена насичена не лише відчуттям, а і володінням свободи. Адже поки що Волтер має, тримає, пестить на собі і в собі свободу, розуміючи кордони (буквальні і фігуральні межі, де закінчується умовний периметр його місця) і не здогадуючись, що змінений світ з його буквальною і метафоричною картографією от-от звузить рубежі його існування до нуля… Неможливо не помітити, наскільки стабільною і глибинною є відчуженість, мізантропійність, відірваність від «нормального» Калеба Лендрі Джонса, котра (відірваність) буває соціопатичною («Пастка», «Нітрам»), буває гуманістичною («Догмен», «Жнива»), проте завжди потужно відтворена і наскрізно пережита, так, наче і в реальному житті актор не зовсім (чи зовсім не) вписується своїм світовідчуттям у загальні норми і стандарти.
У «Жнивах» персонажі збирають не той урожай, який би хотіли. Вони збирають урожай раптового регресу. Не маючи в серцях зла й агресії, усе ж чинять зло. Не маючи ненависті, все ж проявляють ненависть (расизм виникає задовго до виникнення слова «расизм», і з кадром, де біла селянка відсахує руку своєї білої доньки від темношкірого картографа, символічно римується кадр чорної обвугленої руки Волтера, котрого теж сприймають як стороннього). Не маючи сегрегації, починають ділитися на своїх і чужих. За маскою прогресивності (встановлення кордонів, малювання мап, налагодження виробництва шерсті і продаж шерстяних виробів у віддалені куточки материка…) ховається реакційність, і границі свободи як зовнішньої, так і внутрішньої звужуються до «нічого» (неможливо не провести паралель із нашим українським сьогоденням, коли непроханий чужинець так само малює мапу на свій хибний лад і цинічно звужує наші кордони, аби зрештою лишити ніщо).
В одному із фрагментів Волтер розповідає картографу їхню дивну традицію: приводити дітей до кам’яної глиби на краю поселення і легко бити лобом об каменюку, аби діти вбили собі в голови усвідомлення свого місця і обмежувальних ліній, за якими кінчається їхній ареал. І у фіналі головному герою, котрому новий світовий порядок накреслив інші границі, всередині яких нічого не зосталося, доводиться вдаритись головою ще раз… І плоди тієї умовно першої викривленої картографії усі ми, що колись були вільними, пожинаємо досі, продовжуючи збирати спалене поліття на своїх крихітних відведених лжемапами квадратах.
Анастасія Лях
Жнива (Harvest)
2024 рік, Велика Британія/ Німеччина/ США
Продюсери: Афіна Рахель Цангарі, Джослін Барнс, Ребекка O’Браєн, Майкл Вебер
Режисер: Афіна Рахель Цангарі
Сценарій: Афіна Рахель Цангарі, Джослін Барнс, Джим Крейс
У ролях: Калеб Лендрі Джонс, Гаррі Меллінг, Френк Діллейн, Розі Мак’юен, Арінзе Кін, Талісса Тейшейра
Оператор: Шон Прайс Вільямс
Композитори: Калеб Лендрі Джонс, Ніколас Бекер, Ієн Гессетт, Lexx
Тривалість: 131 хвилина/ 02:11