Еротика у цьому романтично-шпигунському неонуарі, котрої доволі багато, насправді не є визначальною естетикою французької режисерки Клер Дені. Вона лише доступний інструмент для відображення беззахисності та приреченості головних героїв. Вони роздягаються, аби бути ближче тілами, проте близькість душ – то тільки ілюзія і омана, за котрі хапаються він і вона, бо не мають іншого виходу… «Зірки опівдні», засновані на однойменному романі американського письменника Деніса Джонсона, отримали гран-прі Каннського фестивалю, але викликали чимало суперечок в колі критиків.
Події книги відбуваються у 1984 році в Нікарагуа під час громадянської війни. Проте Дені переносить дію в сучасність. Та сама країна Центральної Америки, приблизно ті самі революційні заворушення, але в наші дні під час ковідної пандемії. Напередодні чергових нікарагуанських виборів зацікавлені сторонні держави в обличчі спецслужб, політиків і бізнесменів (американці, британці, сусідні костариканці) намагаються розповсюдити і закріпити свою сферу впливу, аби заволодіти нікарагуанськими ресурсами (той самий Ірак, лише на іншому континенті). Можливо, серед них є ідеалісти, романтики, мрійники, що справді прагнуть свобод і демократії для відсталої країни. Та більше віриться у циніків, що прозаїчно жадають нафти.
Без жодної передмови і зав’язки Клер Дені показує головну героїню – молоду привабливу дівчину у виконанні Марґарет Кволлі (це дочка акторки Енді МакДавелл, знана за фільмом «Одного разу в Голлівуді» Квентіна Тарантіно і міні-серіалом Netflix «Покоївка», і з кожним новим проєктом вона безперечно стає все більше і більше цікавою та несподіваною з професійної точки зору, а у 2023 році має з’явитися у новій картині найфеноменальнішого постановника нашого часу Йоргоса Лантімоса, автора «Лобстера» і «Вбивства священного оленя»). Ми майже нічого про неї не знаємо і зрештою так і не дізнаємося. Але схожа її передісторія на таку: юна провінційна американка, симпатична і пробивна, котрій не пощастило народитися в якійсь техаській чи арканзаській дірі, бажала вирватися з тисків свого обумовленого народженням й походженням положення і стати відомою журналісткою; влаштувалася стажеркою в туристичний журнал і вирушила ніби за дорученням редакції до Центральної Америки, де, відчувши сили й наснагу писати не про туризм, а про політику, втрапила у велику біду.
А от безпосередньо біду Дені виливає на глядача одразу і в усіх смачних подробицях. Ми бачимо, що героїня застрягла в дешевому нікарагуанському мотелі на довгі місяці. Редактор журналу від неї відхрестився (камео Джона Сі Рейлі), а обставини перетворили на шльондру. Місцевий команданте відібрав паспорт і регулярно приходить у номер трахати. Стариган, що є місцевим замміністра туризму, порадив обміняти долари на нікарагуанські кордоби (котрі навіть місцеві не хочуть приймати, бо всім потрібні американські долари). І ось без паспорта, без грошей, без телефону і без зв’язків безпорадна красива американка у лахмітті тиняється небезпечним містом і готова продатися першому зустрічному за п’ятдесят баксів, аби купити квиток додому. Так вона зустрічає у барі пристойного готелю загадкового англійця в білому костюмі (британський актор Джо Елвін, відомий головною роллю у «Довгій прогулянці Біллі Лінна в перерві футбольного матчу», хоча спершу цей образ мав втілити Роберт Паттінсон, який знімався у попередній роботі Дені «На висоті»), що «вирішує тут бізнес-справи», і хапається за нього як за рятувальний круг.
Смотрите легально на MEGOGO
Існує думка, що з дна дуже глибокого колодязя можна побачити зірки на небі навіть серед білого дня. Саме таке глибоке дно і показує в «Зірках опівдні» титулована французька режисерка (одна з найскладніших і найнетривіальніших представниць сучасного європейського арт-кіно). Головна героїня опиняється на самому дні в чужій країні третього світу, де не діє жоден цивілізаційний закон і триває озброєний державний переворот. Вона спить з кожним, від кого залежить, і з кожним, хто може хоч якось допомогти, бо тіло наразі її єдина валюта. На дворі стоїть вбивча спека, і поневіряння дівчини потопають у соленому поті, змішаному із пилом. Вона мріє купити шампунь, поспати в кімнаті з кондиціонером, жадає вгамувати спрагу кока-колою, але останньої ніде немає, тож загублена в нетрях американка відчайдушно глушить ром. Її реальність схожа на пекло або нічний кошмар. Її надія вирватись звідсіль і дістатися дому – далека бліда зірка на недосяжному небі.
Тонка, худа і часто роздягнена Марґарет Кволлі уособлює безпомічність, безвладність і безсилля, змученість, безвихідність і розпач. Та водночас вона зовсім не згасла, вона ще горить, ще лютує, ще плаче, ще перебирає можливі лазівки і виходи… Історія красивої американки і загадкового британського шпигуна в іншому кіновсесвіті могла б бути історією Бонда і дівчини Бонда. Або казковою феєрією про бідолашну Попелюшку, що нарешті зустріла принца на білому коні (недарма ж герой Джо Елвіна носить білосніжний костюм і має білосніжну шкіру, на чому не раз наголошує дівчина, порівнюючи його із «хмариною»…, і водночас це порівняння вказує на певну безтілесність, несправжність, ілюзію цього раптового, пристрасного кохання). Та Клер Дені не розповідає казки і не робить картинних картин, і навіть у вигаданій реальності сповідує мистецтво гіперреалізму.
«Відсмокчи мені», – каже він. І це не вульгарність, не грубість від режисерки. Це єдина доступна приємна реальність поза реальністю жаху, в якому суцільно існують героїня й герой. Та насправді зірки серед дня неможливо побачити навіть з найглибшої у світі, найтемнішої криниці, навіть з найглибшої шахти, бо атмосфера Землі розсіює сонячне світло, надаючи небові яскраво-синього кольору, і у тій синяві зірки геть не видні. І насправді білий костюм – просто костюм, бо немає в цинічному світі ані принців, ані білосніжних коней, ані позбавленого егоїзму кохання. І вкриті брудом красуні на принцес не перетворюються. Хоча іноді вибороти дорогоцінний білет додому все ж таки вдається.
Анастасія Лях
Зірки опівдні (The Stars at Noon)
2022 рік, Франція
Продюсери: Емільен Біньйон, Олів’є Делбоск, Єва Дідерікс, Олів’є Горіат, Марсела Гейлброн, Вінсент Маревал
Режисер: Клер Дені
Сценарій: Клер Дені, Леа Мес’юс, Ендрю Літвак
У ролях: Марґарет Кволлі, Джо Елвін, Бенні Сафді, Денні Рамірес, Джон Сі Рейлі
Оператор: Ерік Готьє
Композитор: Tindersticks
Тривалість: 135 хвилин/ 02:15