Аляска Дейлі (Alaska Daily)

На цей детективний серіал від ABC варто звернути увагу не тільки тому, що це найкраща роль Гіларі Свонк з часів її оскароносних виступів у «Хлопці не плачуть» і «Крихітка на мільйон», а й тому, що створив це шоу Том МакКарті, режисер фільмів «У центрі уваги» і «Стілвотер». Свонк зіграла журналістку, що їде на Аляску розслідувати зникнення та вбивства місцевих корінних жінок, справи котрих поліція замовчує чи списує у довгий кошик з самогубствами.

Знайомство глядача з протагоністкою починається з її гучного провалу. Відома нью-йоркська журналістка Айлін Фіцджеральд (навіть ім’я в неї солідне письменницьке) публікує викривальну статтю про «темні справи» Пентагону (нелегальний продаж зброї терористам і безпосередня участь в цих махінаціях міністра оборони чи якоїсь подібної шишки). Але вже наступного дня її єдине джерело інформації цілковито щезає з радарів, і громадськість та інші ЗМІ звинувачують Айлін у непрофесійності та бажанні будь-що задовольнити свої голослівні амбіції. І це не рахуючи звинувачень з боку уряду в брехні. До того ж в редакції опальній репортерці одразу пригадують грубе ставлення до колег (особливо до колежанок), і героїня, що стала мішенню «культури скасування», вимушено звільняється.

Її накриває депресія, в котрій вона відмовляється сама собі зізнатися. Вона практично не виходить з дому. І коли в гості приїздить один дуже давній знайомий, що колись був її редактором і товаришем, і пропонує поїхати на Аляску та працювати в тамтешній газеті «Аляска щоденна», Айлін категорично відмовляється, бо ж таке містечкове видання – це «нижча ліга», і скотитися від нью-йоркської топ-газети до провінційної графоманії – це падіння на самісіньке дно. Та згодом, як неважко здогадатися, героїня, звісно ж, таки летить до найпівнічнішого штату, аби з’ясувати, що відбувається з тамтешніми індіанками і хто в тому винен.

Мабуть, як і «Стілвотер», «Аляска Дейлі» – це спершу особистісна драма, а потім вже детектив. І так само головний персонаж тут має пережити певну психологічну трансформацію, аби наприкінці історії бути вже трохи іншою людиною, аніж був напочатку. Айлін постає розумною, впевненою, брутальною, маскулінною (носить брюки чоловічого крою, сорочки і костюмні жилетки), дещо пихатою і цинічною, безперечною кар’єристкою і трудоголіком, нарцисичною і свавільною, якщо не сказати самодурною і деспотичною. Герой Метта Деймона в «Стілвотері» – простий оклахомський роботяга, що носить сорочки в клітинку, які заправляє у джинси під ремінь, їсть бургери і картоплю фрі з морем кетчупу і ніколи не бачив театру. Аби допомогти дочці-студентці, що відбуває в тюрмі покарання за вбивство подружки, оклахомський пролетарій приїздить у Марсель, і там, познайомившись з актрисою авангардного театру, з людини, що не знімає бейсболку і каже «так, мем; ні, мем», він перетворюється на людину, що вперше в житті відчула свободу і щастя.

Смотрите легально на MEGOGO

І так само, як Франція змінює примітивного будівельника з Оклахоми, що звик бути або алкоголіком, або рабом-найманцем, і не звик бути чи принаймні хотіти бути щасливим, Аляска має змінити мангеттенську «стронг вумен» Айлін Фіцджеральд, що, зрозуміло, вибудувала навколо себе броню не безпричинно і так само відмежувала від себе можливість бути щасливою. Не просто змінити, а вилікувати, бо ж журналістка хоча й цього не показує, та всередині є геть зламана і паралізована страхами і шкодуваннями… Проте це, звісно, зовсім не та історія, де холодна кар’єристка у виконанні Рене Зеллвегер відтаює душею та серцем в морозній Міннесоті у романтичній комедії «Замерзла з Маямі».

Після оскароносного журналістського трилеру «В центрі уваги» Том МакКарті знову поринає у репортерське середовище. І здається, знову намагається вивести на чисту воду якусь глобальну і, вірогідно, сенсаційну змову колективного замовчування і приховування брудної правди. І якщо йдеться про вбивства виключно корінних американок, то справа так чи інакше матиме політичне забарвлення (власне, як і у випадку з викриттям педофілії та її покривання на всіх рівнях католицької церкви, бо церква то є ще більша політика, аніж політика).

Фільм про реальне журналістське розслідування злочинів і змови католицьких священиків був наближеним до документалістики, сухим, ґрунтовним, послідовним, фактологічним, без фокусування на емоціях і персонажах. «Стілвотер» навпаки, беззаперечно емоційним і максимально зосередженим на характері і поведінці героя. Здається, в «Алясці Дейлі» МакКарті обрав золоту середину між сухістю і почуттями: створив суху героїню, котру провокують на емоції провінційний наїв, мальовнича краса і… зіткнення з хейтером та внутрішнім самотерором.

Анастасія Лях