Було б дивно, якби ця вже повноцінно культова британська антологія, з найперших серій присвячена гіпотезі вкрай похмурого майбутнього людства, його деградації та зрештою саморуйнації і повного падіння, проігнорувала нинішні політичні події, які вже сьогодні кардинально змінили світ, а завтра трансформують його тотально і незворотно. Тож так, не проігнорувала.
І якщо шостий сезон (не найкращий в антології, проте яскравий, сповнений шокуючих твістів, цитувань-мостів до попередніх сезонів і… дещо інакший) є заключним, то його остання (п’ята) серія є фіналом усього шоу. І хоча вона не найкраща навіть з-поміж цих п’яти, проте саме вона чітко відобразила крихку реальність, у якій ми сьогодні існуємо.
«Чорне дзеркало» завжди позиціонувалось як жорсткий, критичний (інколи сатиричний, але у загальному сенсі все одно невеселий і гнітючий) погляд на суцільну хворобливу залежність людей від технологій, котра із кожним новим днем лише зростатиме і кінець кінцем перетворить наше життя на холодний рівний чорний (як поверхня дисплея) кошмар, в якому більше не буде ані моралі, ані боротьби, ані любові, ані будь-яких прагнень і почуттів. Це був здебільшого науково-фантастичний, місцями антиутопічний та постапокаліптичний погляд у недалеке прийдешнє. І здавалося так, ніби автори (зокрема ідеолог і сценарист проєкту Чарлі Брукер) ностальгують за старими часами, коли життя було справжнім, складним, з пристрастями і перипетіями та збігало хоч і швидко, проте офлайн. І ніби звинувачують у регресі суспільства виключно технологічний прогрес.
Але у шостому сезоні Брукер знову і знову повертається в минуле. П’ять новел зумисно міксують майбутнє з минулим, аби зрештою вивести формулу теперішнього. Не всі персонажі цих історій погані, і не всіх очікує поганий кінець, проте шанс, на думку Брукера, напрочуд малий і ламкий. І мабуть, лише у цьому сезоні творець шоу нарешті заперечує думку, що технології зіпсували людство, та зізнається, що людство було зіпсоване апріорі, і то не чорний екран гаджетів породив монстра всередині соціуму, а навпаки, чудовисько, що завжди грілося у темному закутку душі суспільства, породило світ чорних дзеркал.
Смотрите легально на MEGOGO
Подекуди Брукер посилається на сучасні реалії, а подекуди їх передбачає чи говорить з ними в унісон і одночасно. Так, новела «Джоан жахлива», де Сальма Хаєк зіграла саму себе, розповідає про молоду дівчину, що працює у корпорації, де в її обов’язки входить комунікація між керівництвом і підлеглими та звільнення робітників. Вона робить це, не відчуваючи докорів сумління, бо така її робота, хоча й задоволення така діяльність теж не приносить. Вдома Джоан аналогічно без задоволення і докорів сумління прикидається щасливою із нареченим, до котрого насправді нічого не відчуває, бо, як то кажуть, се ля ві. А потім жаліється психотерапевту, що «не відчуває себе головною героїнею власного життя» (знайоме усім нам відчуття, коли наше власне життя ніби проходить повз). Ця відсутність відчуття гіперболізується і досягає абсурдистського апогею тоді, коли героїня, увімкнувши новий серіал на стрім-сервісі Streamberry (пародія на Netflix), бачить, що шоу повністю генерує її сірі будні, а її саму грає кінозірка Сальма Хаєк… Причому Джоан у виконанні Хаєк теж дивиться серіал про саму себе на платформі Streamberry, і там її грає Кейт Бланшетт…
Це не майбутнє і не фантастика, це сьогодення і цілком правдива реальність. Вже сьогодні через всеосяжний онлайн ми втрачаємо не лише свою приватність, а і своє справжнє «я», бо з реального простору всі переходять у простір цифровий і всі когось грають. Вже сьогодні штучний інтелект спроможний не лише писати сценарії, а і створювати інтерактивні фільми і серіали, причому кожний користувач гіпотетично за допомогою технології діпфейк може дивитися серіал, в якому гратиме хоч давно померла Мерилін Монро, хоч він сам, хоч обидва разом і в постільній сцені. Вже сьогодні ШІ спроможний замінити реальних акторів їх цифровими копіями (за сюжетом Сальма Хаєк, яка нібито грає звичайну посередню Джоан, – це цифровий дублікат справжньої Хаєк, котра продала стрім-сервісу права на використання свого образу, як Робін Райт у фільмі «Конгрес»). І не лише цікаво, а й вкрай ефектно, що вихід цього сезону «Чорного дзеркала» і зокрема епізоду «Джоан жахлива» збігся із двома голлівудськими страйками: страйком сценаристів і страйком акторів, причому обидві групи страйкарів виступили з вимогою обмежити втручання в їхню роботу штучного інтелекту.
Проте Брукер вже не робить комп’ютер причиною нашого духовного регресу, він подає його як наслідок. Тобто ми деградуємо не тому, що тотально залежні від технологій, а тому, що запрограмовані на деградацію так званим геном самознищення, і технології – не корінь падіння, а результат, кінцевий продукт людського прагнення позбутися живих зв’язків і перетворитися на ідеальну машину. Так у другому епізоді «Лох-Генрі» (назва відірваної від цивілізації місцевості, що пародіює шотландське озеро Лох-Несс, де нібито мешкає чудовисько) монстр вродженого людського садизму десятиліттями живе всередині старих відеокасет в очікуванні діджиталізації. А у четвертій новелі «Мейзі Дей», де події відбуваються у Лос-Анджелесі нульових навколо гонитви папараці за кінозіркою Мейзі Дей, фотоапарат є всього лишень інструментом, знаряддям апофеозного людського цинізму (як у фільмі з Джейком Джилленголом «Стрінгер»).
Чарлі Брукер справді цього разу шукає відповіді на запитання про негатив людської сутності виключно у минулому. Навіть третій епізод за участю Аарона Пола, Джоша Гартнетта і Кейт Мари, де начебто зображено майбутнє космічних польотів (де двоє астронавтів, що перебувають у космосі довгі місяці чи роки, уві сні свідомістю подорожують додому, до своїх родин, за допомогою бездротового нейронного зв’язку зі своїми земними андроїдними копіями), насправді показує альтернативне минуле, відсилає до космічних перегонів між США і СРСР, зокрема до 1969 року, коли відбулася знакова місія «Аполлону-11» і коли паралельно у Каліфорнії члени хіпі-культу маніяка Чарльза Менсона влаштували криваву різанину і серед іншого жорстоко вбили вагітну Шерон Тейт (подобу Менсона у серіалі зобразив Рорі Калкін).
Всі ці авторські копирсання у коренях людського зла нарешті призводять до п’ятої історії під назвою «Демон 79». Події начебто відбуваються у Великій Британії 1979 року, де тихоня індуска-іммігрантка зіштовхується з расизмом і неонацизмом. Та насправді сюжет віддзеркалює сьогоднішню етнічну ненависть і сьогоднішній дамоклів меч ядерної війни. Начебто мером маленького міста збирається стати амбітний консерватор з нацистськими поглядами, котрий піде кар’єрними сходами далі і далі, і далі, допоки не перетвориться на сповненого агресії до інших народів авторитарного правителя-тирана, істинного диявола, нового Гітлера чи нового Сталіна… Брукер навіть називає заключний епізод новелою з неіснуючої альтернативної антології «Червоне дзеркало», натякаючи на путінське відродження привида Радянського Союзу. І демонструє-застерігає, як промах з убивством одного монстра призводить до апокаліпсису…
Анастасія Лях
Чорне дзеркало, 6 сезон (Black Mirror, season 6)
2023 рік, Велика Британія
Продюсери: Аннабель Джонс, Чарлі Брукер, Джессіка Роудс, Біша К. Алі
Режисери: Ута Брізевіц, Аллі Пенків, Сем Міллер, Джон Кроулі, Тобі Гейнс
Сценарій: Чарлі Брукер
У ролях: Сальма Хаєк, Енні Мерфі, Джон Ганна, Семюел Бленкін, Міха’ла Геррольд, Моніка Долан, Аарон Пол, Джош Гартнетт, Кейт Мара, Рорі Калкін, Зазі Бітц, Клара Ругаард, Анджана Васан, Паапа Ессієду
Оператори: Девід Лютер, Девід Редекер, Кетрін Лютес, Стівен Перссон
