Важко сказати, наскільки потрібним чи непотрібним був черговий сезон антології про людське (чи місцями геть нелюдське) технологічне майбутнє і так само важко стверджувати, буде чи ні сьомий сезон останнім (тема ясно що нескінченна, та здається, час із нею зав’язувати, бо наразі світ виглядає зовсім не тією потенційною антиутопією, котра згине від емоційної стерильності чи тиранії штучного інтелекту…, наразі світ виглядає дуже і дуже старим і охочим найбільш стариганськими методами просто перестріляти одне одного). Проте можна з майже упевненістю сказати, що автор та ідеолог шоу Чарлі Брукер, пройшовши довгий шлях екзистенційної ненависті та тихої боротьби з буквальним і фігуральним чорним екраном згубних (але не більше згубних, ніж людська природа) гаджетів, тепер нарешті примирився з тотальною комп’ютеризацією життя і… заповнив серце любов’ю, отримав довгоочікувану теплу відповідь на іншому кінці телефонного дроту…, навіть якщо телефон холодний і бездротовий.
Звісно, не всі шість епізодів є позитивними і страх перед машинами все ще присутній у «Чорному дзеркалі» так само, як і гірка іронія щодо все більш агресивного інтернет-зомбування людської волі…, та очевидно, що в жодному з попередніх сезонів не було стільки любові (колись, ще на початку проєкту, Брукер порівняв залежність від гаджетів з наркоманією, однак сьогодні сценарист зрозумів на сто відсотків, що в жодній наркозалежності не винен наркотик, винна лише людська слабкість, а найбільшою слабкістю і водночас найбільшою силою, як не банально, є любов).
І вже у першій щемливій новелі під назвою «Звичайні люди» (де йдеться про небагате бездітне подружжя, що намагається зачати дитину, та натомість стикається з раковою пухлиною, котру новітні цифрові технології начебто здатні буквально і фігурально викинути з голови, але диво має руйнівні побічні ефекти, а добрі справи мають погану залежність від законів комерції) мораль зводиться до того (хоча в цьому сезоні Брукер відкидає моралізаторство на користь щирому намаганню зрозуміти і прийняти недосконалі людські почуття), що найбільше гармонію людського існування спотворює страх смерті і неспроможність із цією невідворотною даністю змиритися, тоді як цифрова еволюція загрожує не стільки духовною деградацією, скільки самооманливою надією на здатність машинізації подолати вмирання.
Звичайні люди, що потрапляють у маховик звичайного здирництва і звичайних маніпуляцій з нашими сподіваннями, розпачем і бажаннями, – це звичайна біда. Так само як і булінг і мобінг, про які йдеться у другій історії «Чорний звір», є звичайною буденною (не сай-фай) бідою, ну а фантастична помста за допомогою високотехнологічного винаходу – побічний ефект нездорових соціальних стосунків, а не нездорового занурення в чорний екран. Тобто гаджет є лише інструментом, який ремонтує або ламає (або робить і те, і інше), але причиною бід він точно не є. Зрештою як ніколи сентиментальний (попри залишки цинізму) Чарлі Брукер таки переводить «загрозливий чорний екран», на честь якого назвав антологію ще у відносно далекому 2011 році, з темного боку на світлий. Зі шкідника перетворює його на помічника в епізодах «Готель «Мрія» (де сумнівні технології, що обіцяють відродити стару призабуту чорно-білу кінокласику, насправді роблять значно більше: дають змогу прожити те, що ніколи не вийде за межі снів) і «Надгробна промова» (де оживають не старі стрічки і затерті мрії, а старі світлини і стерті спогади).
Смотрите легально на MEGOGO
«Не старі, а вінтажні», – у першій новелі героїня Рашиди Джонс каже це про кросівки, а у третій історії героїня Аквафіни каже те саме про фільми. Минуле так чи інакше переслідує в сьомому сезоні геть усіх персонажів, і це здається дещо парадоксальним у серіалі, настільки одержимо сфокусованому на майбутньому. Подружжя на кожну шлюбну річницю їздить у ностальгійний бар, де відбулося їхнє знайомство, і їсть старомодні гігантські бургери. Колишні однокласниці стають колегами на роботі, та юнацькі травми ще більше травмують і викривляють їхнє доросле життя. Сучасна кінозірка каже, що стомлена від технологічних бойовиків, і мріє стати частиною тієї особливої наївної романтики, яку давно вже не знімають і де герої кажуть архаїчну фразу «На віки вічні». Похилий чоловік живе з незагоєною раною болісного кохання та розриву молодості і силиться заповнити порожнечу на місці заблюреного милого обличчя і недосказаних одне одному важливих слів.
Навіть в епізоді «Іграшка», котрий є спін-офом інтерактивного спецвипуску «Бузогриз» і який видається найбільш кривавим і насильницьким, сюжетом керують любов (нехай і не до іншої людини, а до інакшої форми життя) і доцифрове двадцяте століття, де найпростіші аркадні ігри не зомбували, а розвивали свідомість. І хоча з одного боку може здатися, що це дуже страшний епізод про глобальне вторгнення і глобальне захоплення розуму (на кшталт «Сканнерів» Девіда Кроненберга чи іншопланетної зірки з другого «Загону самогубців», де, до речі, скаженого генія теж грав Пітер Капальді), насправді без любові як складової, точніше без базової потреби в любові цей лячний сценарій (на відміну від сценарію «Бузогриза») тріщить і розвалюється.
А остаточну крапку в ідеї примирення Чарлі Брукера й ультрацифрового майбутнього ставить шостий епізод – сиквел новели «USS Каллістер» з четвертого сезону (котру критики колись назвали ледь не найкращою в антології, тож недивно, що шоуранер її продовжив, хоча й не сказати, що продовження було конче потрібне). «USS Каллістер: У нескінченність», знову пародіюючи «Стартрек» і додаючи комічні алюзії до іншої класики (приміром, досить на перший погляд несподівано і не те щоби на перший погляд доречно до «Ізгоя» з Генксом… утім, мотив тотальної одинокості завжди доречний в контексті роздумів про любов, і алюзія на Чака Ноланда згенеровує і консолідує проблеми всіх соціальних вигнанців), і натякаючи на гіпотетичну можливість нескінченно продовжувати «Чорне дзеркало»…, зрештою (повторюючи сентенції про потребу в близькості і чорну діру від самотності, але не виправдовуючи і не прощаючи «любовну тиранію» персонажа Джессі Племонса, котрий знову зіграв ґікову проекцію на Гарві Вайнштейна) завершується не стійким, але оптимістичним миром в голові між двома світами: умовно цифровим і умовно аналоговим. І здається, перемир’я є цілком реальним, навіть якщо сама реальність реальна тільки наполовину.
Анастасія Лях
Чорне дзеркало, 7 сезон (Black Mirror, season 7)
2025 рік, Велика Британія
Продюсери: Чарлі Брукер, Аннабель Джонс
Режисери: Тобі Хейнс, Девід Слейд, Еллі Паньків, Крістофер Барретт, Люк Тейлор, Хаолу Ван
Сценарій: Чарлі Брукер, Вільям Бріджес, Біша К. Алі, Бекка Боулінг, Елла Роуд
У ролях: Крістін Міліоті, Джиммі Сімпсон, Джессі Племонс, Біллі Магнуссен, Ісса Рей, Пол Джаматті, Кріс О’Дауд, Пітер Капальді, Сієна Келлі, Емма Коррін, Рашида Джонс, Розі Мак’юен, Патсі Ферран, Аквафіна, Вілл Поултер
Оператори: Стефан Перссон, Альваро Гутьєррес, Філіпп Хаберландт, Боббі Шор, Джо Віллемс
Композитори: Денієл Пембертон, Еймс Бессада, Аріель Маркс, Люсінда Чуа, Меттью Герберт, Браян Райцелл
