Ерік (Eric)

На Netflix вийшов міні-серіал «Ерік» з Бенедиктом Камбербетчем у головній ролі. Це британський шестисерійний драматичний психологічний кримінальний детективний трилер, який поряд із «Оленям», мабуть, можна назвати найтемнішим, найдорослішим, найоригінальнішим шоу цього року. Цікаво, що історія про великі погані події у великому поганому місті розгортається не у Лондоні, а в Нью-Йорку.

Головний герой – талановитий (але з колючим неприємним характером, як майже завжди у талановитих людей) ляльковод і автор популярної дитячої лялькової телепрограми на кшталт «Маппет-шоу». Причому події відбуваються у 1980-х, коли ляльки на телебаченні (в кіно, анімації, театрі) ще були актуальними. Тож ляльковод Вінсент (знову цинічний і мізантропічний Камбербетч, котрий згадав, як бути Шерлоком, але додав образу домашності, віку й екзистенційної незадоволеності) – відносна знаменитість, складна творча людина, важкий чоловік і важкий батько (за аналогією з важкими дітьми і зокрема важкими підлітками), мужчина з кризою середнього віку і на межі нервового зриву.

Роздратований геть усім, на все і на всіх злий (на власних батьків-снобів, багатіїв і «філантропів», які вважають гроші мірилом усього та єдиним важелем всесвіту; на місто, схоже на величезну каналізацію чи сміттєзвалище; на міську владу, котра робить вигляд, що «помийка» процвітає; на місце роботи, котре залежить від мера, бо існує за рахунок державних коштів; на колег, які пхають в його авторське шоу свій незграбний креатив; на дружину, яка «не дає» і так само усім незадоволена; і навіть на дев’ятирічного сина без причини, а за компанію. Якось зірвавшись на хлопця, коли той намагався допомогти і описати ляльку, котру він придумав для татової програми, а потім відволікшись на чергову сварку з жінкою, Вінсент не відвів малого до школи. Той пішов сам і більше не повернувся.

Коли провалля стає усе глибшим, усе темнішим, поки триває безрезультатне поліцейське розслідування, поки дружина лютує і зраджує, поки місто гниє і робота йде коту під хвіст…, Вінсент все більше п’є, і в дурмані чи то білої гарячки, чи то колосального стресу і почуття провини, чи то ескапізму… поряд з’являється «уявний друг», вірніше уявний недруг, тобто «оживає» та сама лялька, котру вигадав і намалював син. Спершу ілюзія здається божевільною і надокучливою, та зрештою герой хапається виключно за того неоковирного волохатого монстра в надії змінити пітьму…

Смотрите легально на MEGOGO

Ерік – ім’я не батька і не сина, а саме ляльки. І звісно, найперша асоціація – це нещодавні «Уявні друзі» з Раяном Рейнольдсом, у порівнянні з якими «Еріка» можна назвати дорослою і похмурою пропозицією на ту саму тему. Причому на щастя, історія не перетворюється на майже моновиставу, де Камбербетч увесь час спілкується із самим собою (очевидно, що монстр – його альтер его, і хлопчик придумав химерну ляльку як візуалізацію рефлексії на непрості стосунки з непростим татом, який і чудовисько, і найліпший друг одночасно). Шизофренічні бесіди з галюцинацією мінімальні, натомість фрустрація на максимумі.

Уявний монстр Ерік – це і сам Вінсент, і місто Нью-Йорк, і зниклий без вісти живий чи мертвий хлопчик, і гіпотетичний маніяк, що міг його викрасти і зґвалтувати-убити. Геть всі та усе – в одній недоладній блакитній ляльці. Зазвичай допельгангери – це темні двійники, темні альтернативні «я» протагоністів. Ерік же і темний, і світлий одночасно. З одного боку, він є тим монстром, що живе під ліжком у дитячій кімнаті, і уособленням поганого батька, котрого дитина страшиться (причому для Едгара це Вінсент, а для Вінсента – його власний тато і так далі). Ерік – наші внутрішні демони, з якими ми боремося чи разом з якими пиячимо та падаємо в провалля. Ерік – це і система-чудовисько, з якою нібито марно битися, бо вона майже завжди перемагає; і наша упертість, з якою так само воювати програшна справа. Та з іншого боку, уявна лялька, що човгає поряд і щось нашіптує, – це і блакитна примара совісті (того батька, що образив свого сина; того мешканця, що вирішив не протистояти системній гнилі; того міста, що потонуло в лайні).

«Буде сонце» – так називається лялькове телешоу, створене Вінсентом у мегаполісі ляльок і ляльководів, де обіцяне сонце – ілюзія. Автори серіалу, можливо, намагаються надто багато ідей втиснути в одну невелику історію, через що «Еріка» важко впіймати за хвіст і розтлумачити ясно та чітко. Але те, наскільки органічно і небезглуздо вони вписали «пригоду» з плюшевою голубою іграшкою у світ (або гидкий, або сумний, третього варіанту немає) корупціонерів, педофілів, збоченців, наркоманів, волоцюг, брудних копів, зниклих підлітків, торговців дітьми, мертвих шлюбів, токсичних сімей, отруйного медіа, помираючих від СНІДу геїв…, здається майже дивом.

Анастасія Лях