Цей аргентинський серіал у жанрі науково-фантастичного апокаліптичного трилера яскраво і ніжно повертає сучасний сай-фай назад до вінтажної нетлінної класики про фатальний контакт людства з невідомими розумними істотами з космосу, зокрема до романів Герберта Веллса «Війна світів» і Джека Фінні «Вторгнення викрадачів тіл». Цілком очевидно, що автори шоу також надихалися й кіноекранною класикою з присмаком ретро і зосередженням на характерах маленьких людей, а саме екранізацією Спілберга і воєнною фантастикою «На межі майбутнього» з тим самим Томом Крузом, який спершу зіграв звичайного портового кранівника і звичайного батька, що змушений замість звичайного вікенда захищати своїх дітей (особливо маленьку донечку) від раптової масованої атаки іншопланетян, а потім зіграв боягузливого майора, котрий стає звичайним солдатом на полі бою з армією прибульців і переживає кошмарний «день бабака».
Слово «етернавт» – це неологізм, вигаданий авторами однойменного коміксу 1950-х років, на якому базується серіал (так само, як Стівен Спілберг переніс події роману «Війна світів» у сучасність, але при цьому зберіг першоджерельну класичність, яку не став псувати нарочитими високими технологіями, творці шоу перенесли сюжет оригінального коміксу в наші дні з аналогічним збереженням старомодної естетики). Запропонований термін складається зі слів eternity («вічність») і astronaut («астронавт») і означає «мандрівника, що подорожує вічністю» чи «мандрівника, що подорожує поза часом». Також назву коміксу і серіалу можна розкласти на слова «етер» і «астронавт», і щодо першого варто згадати, що у філософії і міфології етер сприймався як алхімічний «п’ятий елемент» і як верхній шар повітря, котрим дихають… боги.
У науковій фантастиці «боги» – це і є цивілізації інших планет, сильніші та розумніші за землян, які володіють знаннями й ученнями, що нам недоступні. Якщо вірити Рідлі Скотту, то ті цивілізації нас колись створили і вони ж цілком можуть одного дня стерти нас з лиця галактики і всесвіту… Як і олімпійські боги (та інші язичницькі), що керували громом, блискавкою, сонцем…, іншопланетні «боги» так само контролюють сили земної природи і саме нетиповими атмосферними явищами і нетиповими атмосферними опадами розпочинають свої протилюдські агресивні дії.
Так, спілбергівська «Війна світів», якщо пам’ятаєте, починалася з того, що слідом за авторським застереженням (сучасне людство, мовляв, надто зайняте своїми проблемами і геть не помічає, що за ним стежать космічні істоти з недобрими намірами) на американські міста (Нью-Йорк, Джерсі, Бостон…) насувається дивна грозова хмара, з якої починають бити по землі та людях смертоносні блискавки, і згодом перестає працювати вся електроніка… Аргентинський «Етернавт» розпочинається з того, що в Буенос-Айресі в розпал спекотного літа, коли навіть кондиціонери не завжди рятують, в самісінькі передріздвяні дні (ну так, бо це ж південна півкуля…, втім, як пізніше з’ясується, «боги» здатні поміняти місцями і півкулі, і полюси…, бо можуть вертіти нами, «комахами», так як хочуть) сонце буквально за мить ховається і на місто звалюється аномальний снігопад (і на небі з’являється полярне сяйво), ну і виходить з ладу електроніка… І той сніг, звісно, міг би бути різдвяним подарунком від «богів» (і на титрах однієї із серій невипадково звучить післявоєнний хіт Семмі Кана «Let It Snow! Let It Snow! Let It Snow!», адже насправді пісня, що стала різдвяною, такою зовсім не задумувалася і була написана в спекотному каліфорнійському липні, коли мріялось про крихту прохолоди), якби не був у буквальному сенсі убивчим…
Ясно що коли йдеться про космічну атаку, гроза і блискавки виявляються чимось на кшталт пострілів лазерної зброї, а сніг – отрутою, себто зброєю хімічною. Надзвичайно важливо, що формат серіалу дозволяє не поспішати, тож цілу половину першого сезону (розробка другого, до речі, вже анонсована, він стане заключним), тобто упродовж трьох із шести серій глядачі паралельно з персонажами спостерігають за загадкового походження лютими опадами і геть нічого не розуміють. Сніг собі йде та іде, та іде, та іде…, торкаючись шкіри тварин і людей, за секунду перетворює живе на мертве (а також людей на нелюдів, адже, як відомо, наближення маленького чи великого кінця світу відкорковує маленькі чи великі найгірші людські якості). Місто вмирає під шарами снігу, як Макондо під п’ятирічним дощем (і оманливий «магічний реалізм» ще якийсь час не перетворюється на відверту наукову фантастику). З вікон звисають тіла тих, хто відчинився назустріч «чудесній» різдвяній заметілі. Тіла в шортах і в’єтнамках лежать посеред засніжених тротуарів і «сплять» за кермом вийшовших з ладу автівок.
Як і герой Тома Круза у «Війні світів», герой Рікардо Даріна є звичайною «маленькою людиною» і звичайним батьком, який насамперед і понад усе на світі намагається захистити доньку. Як і герой Тома Круза у «На межі майбутнього», герой Рікардо Даріна застрягає у метафізичному колі на кшталт часової петлі: будучи колишнім солдатом і маючи післявоєнний стресовий розлад, постійно бачить видіння про війну одночасно і минулу, і майбутню…, про окопи і сніг…, про межі реального і нереального…, про картинку із зображенням Святого Георгія Змієборця, що верхи на коні долає списом дракона. Бо коли атакує дракон (дракон із багатьма головами і багатьма… пальцями), змієборцем може (і має) стати навіть найбільш звичайна і навіть найбільш мала (у власному самокритичному самосприйнятті) людина… І «Етернавт» – це великий детальний індивідуально-колективний портрет і тих маленьких людей, що на порозі світової загибелі стали великими, і тих, що… стали іще дрібнішими…, бо ж на білім снігу не сховатися внутрішній ані сірості, ані чорноті тим паче.
Анастасія Лях
Етернавт (El Eternauta)
2025 рік, Аргентина
Продюсери: Летиція Крісті, Дієго Копелло, Родріго Кала, Мікаела Бай
Режисер: Бруно Станьяро
Сценарій: Бруно Станьяро, Аріель Сталтарі, Марія Алісія Гарсіас, Мартін Вайн
У ролях: Рікардо Дарін, Карла Петерсон, Сесар Тронкосо, Андреа П’єтра, Аріель Сталтарі, Марсело Субіотто, Мора Фіс, Клаудіо Мартінес Бель, Оріанна Карденас
Оператор: Гастон Жирод
Композитор: Федеріко Хусід
